Привид. Ю Несбьо

двері свого будинку, витріщився в темряву і простояв непорушно кілька секунд, напружено вслухуючись в густу тишу. Не вмикаючи світла, сів на софу і почекав, доки не прозвучить заспокійливий гуркіт ще одного літака.

      Його відпустили.

      Чоловік, котрий представився інспектором, увійшов до нього в камеру, сів перед ним навпочіпки і спитав, якого біса він заховав пакет борошна у своїй подорожній сумці.

      – Борошно?

      – Поліцейська лабораторія стверджує, що саме його вони і знайшли.

      Торд Шульц повторив, як процедуру на випадок аварійної ситуації, те, що він сказав під час арешту, тобто що він поняття не має, звідки в його сумці взявся отой пакунок і що він містить.

      – Ви брешете, – сказав інспектор. – Ми тепер будемо вас пильнувати.

      А потім він розчинив двері камери і кивнув – можете йти, мовляв.

      Торд аж підскочив з переляку, коли в порожній темній кімнаті прозвучав пронизливий дзвінок. Він підвівся і на дерев’яному стільці поруч із лавкою тренажера намацав телефон.

      То був керівник польотів. Він сказав Торду, що його знімають з міжнародних авіаліній і на невизначений час переводять на місцеві польоти.

      Торд спитав – чому.

      Бос відповів, що керівництво збирало нараду для обговорення його ситуації.

      – Ви мусите розуміти, що ми не можемо надалі залишати вас на міжнародних авіалініях після того, як над вами нависла така підозра.

      – То чому б вам мене взагалі не зняти з польотів?

      – Ну…

      – Що – ну?

      – Якби ми відсторонили вас від польотів, а відомості про ваш арешт просочилися в пресу, то остання негайно зробить висновок, що ви – винуватий. І це буде їм як бальзам на душу. Повний кайф! Вибачте, я не хотів вас підколоти.

      – Значить, ви мене не відсторонюєте від польотів?

      Керівник відповів не відразу.

      – Ви ж маєте розуміти, що авіалінія зазнає удару по своїй репутації, якщо ми визнаємо, що підозрюємо одного з наших пілотів у контрабанді наркотиків.

      Значить, своїм «повним кайфом» керівник польотів таки хотів його підколоти.

      Решта фрази його начальника потонула у ревінні двигунів Ту-154.

      Торд поклав слухавку.

      Він навпомацки добрався до софи і сів. Провів кінчиками пальців по скляній поверхні кавового столика. Відчув на дотик плями сухого слизу, слини та кокаїну. Що тепер? Випити чи понюхати? Чи, може, і випити, і понюхати?

      Торд підвівся. «Туполєв» заходив на посадку. Його фари затопили світлом всю кімнату, і на якусь мить Торд побачив своє віддзеркалення у вікні.

      А потім знову стало темно. Але він встиг побачити оте. Побачив у своїх очах і знав, що невдовзі побачить на обличчях своїх колег: презирство, засудження і – найгірше за все – співчуття.

      Внутрішні лінії. Ми будемо вас пильнувати. Побачимося.

      Якщо він не зможе літати за кордон, то втратить для них свою цінність. І перетвориться на розпачливого, застряглого в боргах