Тартарен Тарасконський. Альфонс Доде

зворушений до краю, дивився на неї й думав про те, що віра, яка викликає такий екстаз, – найміцніша й найпрекрасніша з усіх вір…

      Тарасконе, затули обличчя! Твій Тартарен замишляє віровідступництво…

      XII. Нам пишуть з Тараскона

      Одного чудового пообіддя Сіді Тарт’рі верхи на мулі – цим разом без своєї подруги – повертався із садочка; небо було ясне та чисте, з моря повівав теплий легіт. Великий муж, розчепіривши ноги над бокатими кошами з лимонами та кавунами, склавши руки на череві, погойдувався влад трюхиканню мула, заколисаний дзвоном величезних стремен, розімлілий від блаженства та спеки.

      Він уже в’їхав у місто, коли зненацька його збудив гучний голос:

      – Ти ба! Чи це не мара? Невже це ви, добродію Тартарене?

      Почувши своє ім’я й веселу південну говірку, тарасконець підвів голову й побачив добродушне засмагле обличчя Барбасу, капітана «Зуава» – той пив абсент і палив люльку на порозі маленької кав’ярні.

      – А, Барбасу, здорові були! – вигукнув Тартарен, зупинивши мула.

      Барбасу мовчки витріщився на нього, а потім зайшовся таким реготом, що Сіді Тарт’рі, неабияк збентежений, закляк на своїх кавунах.

      – О, який на вас тюрбан, любий мій Тартарене!.. То ви таки й справді обернулись на терка!.. А як маленька Байя? І досі виспівує «Красуню Марко»?

      – «Красуню Марко»? – обурено вигукнув Тартарен. – Щоб ви знали, капітане, особа, про яку ви оце говорите, – порядна мавританська дівчина; до того ж вона не знає жодного слова по-французькому.

      – Байя? Жодного слова по-французькому?… Та ви що, не при собі?

      І добряга капітан зареготав іще гучніше.

      Проте, помітивши, як змінився на виду бідолашний Сіді Тарт’рі, він ураз похопився:

      – А втім, може, це й не вона… Мабуть, я переплутав… Та все ж, добродію Тартарене, послухайте моєї поради: стережіться алжирських мавританок і чорногорських князів!

      Тартарен звівся на стременах: обличчя його стало лютим.

      – Князь – мій друг, капітане!

      – Гаразд, гаразд, не сердьтеся!.. Хочете абсенту? Ні? Що переказати від вас землякам? Нічого? Тоді бувайте!.. До речі, відсипте собі мого тютюну – гарний французький тютюнець, із насолодою викурите кілька люльок… Та беріть-но, беріть! Він вам не завадить. Адже це клятий східний тютюн запаморочив вам голову!

      Капітан сьорбнув абсенту, а Тартарен потрюхикав своєю дорогою, поринувши у глибоку задуму. Хоч шляхетна душа тарасконця й відмовлялася вірити Барбасу, натяки капітана його засмутили; до того ж від південної говірки й провансальської лайки прокинулося його сумління.

      Байї вдома не було – вона пішла до лазні… Негритянка видалася Тартаренові огидною, будиночок – сумним. Охоплений несподіваною тугою, він сів біля фонтана й заходився натоптувати люльку тютюном Барбасу. Тютюн був загорнений у клапоть «Семафора». Коли Тартарен розгорнув газету, йому впала в вічі назва рідного міста.

НАМ ПИШУТЬ З ТАРАСКОНА

      Усе