Зелений Генріх. Готфрид Келлер

й я помру. Вже через багато, багато років після його смерті матінка часто бачила один і той же сон – наче батько раптом повернувся з далеких мандрів по чужих краях і знову приніс із собою радість і щастя; вона завжди розповідала цей сон уранці й потім занурювалася в глибокий роздум і в спогади, а я, охоплений священним трепетом, намагався уявити собі в усіх подробицях, як поглянув би на мене батько, коли б одного прекрасного дня він і справді з’явився серед нас; і як ми стали б тоді жити далі.

      Якщо про його зовнішній вигляд я зберіг лише дуже невиразний спогад, то образ його чистої та світлої душі давно вже виразно з’явився переді мною, і цей благородний образ став для мене часткою великого, нескінченного світу природи, до якої врешті-решт ведуть мене всі мої роздуми, і я вірю, що вона захищає мене на моєму життєвому шляху.

      Розділ третій

      Дитинство. – Перші уроки богослов’я. – Школа

      Перші місяці після смерті батька були для його вдови важким часом скорботи і турбот. Він залишив їй безліч незавершених справ, і, щоб навести в них лад, потрібні були довгі та складні переговори. Роботи за замовленнями, що надійшли, припинились, укладені договори не могли бути виконані, поточні рахунки часто-густо не були закриті, й їх потрібно було сплачувати або отримати великі суми; запаси будівельних матеріалів доводилося продавати зі збитком, і тодішній стан справ уселяв сумнів, чи залишиться у нещасної, пригніченої горем жінки хоч один пфеніг на харчування. Суддівські чиновники приходили накладати печаті, а потім знову знімали їх; друзі покійного та його численні знайомі з ділового світу раз у раз відвідували нас, аби допомогти улагодити справи; у конторі йшла перевірка книг, підбивалися підсумки, і частина майна продавалася з торгів. Покупці прагнули збити ціни, кредитори, до яких переходили підприємства батька, норовили увірвати більше, ніж їм належало, в будинку вічно стояв гамір, і не було ні хвилини спокою, так що матінка, що ввесь час пильно стежила за ходом справ, урешті-решт розгубилась і не знала, що їй робити. Але ось гармидер улігся, з усіма справами було мало-помалу покінчено, кредитори були задоволені, а боржники визнали свої зобов’язання, й тоді з’ясувалося, що від усього нашого статку залишився тільки будинок, у якому ми жили останнім часом. Цей будинок був високою старою спорудою з безліччю кімнат, населеною знизу доверху, як вулик. Батько купив його, маючи намір спорудити на його місці новий будинок; але оскільки це була старовинна будівля, яка зберегла на дверних рамах і наличниках вікон залишки майстерного різьблення, що мало велику цінність, то батько все не наважувався знести будинок і продовжував жити в нім, здаючи велику частину кімнат мешканцям. Правда, у колишнього власника були деякі боргові зобов’язання, які батькові довелось узяти на себе; але батько виявився спритнішим хазяїном і так швидко привів будинок до ладу і здав його внайми, що дуже скоро розплатився з боргами, і залишена ним сім’я могла скромно прожити