Обережно, діти!. Марія Ткачівська

я тобі про все розкажу.

      Я швидко забрав з-під її руки голову. Вихователька проводила мені екскурсію, наче я досі ніколи не бачив дитячого садка. Найдовше вона стояла біля кутка для шибеників. Якісь дивні проекти в цих садках. Могли б зробити всі кімнати круглими.

      – А де ваш телевізор? – запитав я.

      – Телевізор? – виховательчині очі стали схожі на колеса «мерседеса».

      – Бабуся казала, що ми цілий день будемо дивитися телевізор.

      Вихователька потерла лоба, потім приклала пальці до рота (так робить бабуся мого друга Тараса і ще приказує: «Боже мій, Боже! І що ж я маю з тою дитиною робити!»), далі глянула на стелю, на годинник…

      – Телевізор дивляться тільки чемні діти.

      – То чому ж ви мені не показали кімнату для чемних, а тільки ту, де є куток?

      Я зрозумів, що в них нема ніякого телевізора, що слово «чемний» давно застаріле і що вихователька просто відбріхується. Та я себе не видав.

      – Завтра маєш прийти раніше, – сказала вона.

      – Я не можу раніше.

      – Чому?

      – У мене хворий дід. – Я вкусив себе за язик і схрестив пальці.

      – А що в нього? – стурбовано глянула вихователька.

      – Його ноги починають працювати тільки після дев’ятої.

      – Агаа, – зрозуміла вихователька.

      – Ви мені не вірите? Ми вчора ходили в поліклініку. Його били молотком по колінах. Таки не вірите! – підвів я голову вище. Досвід поліклініки хоч десь пригодився.

      – Ну чому ти так? Звичайно, вірю, – похитала вона головою, погладила мене по маківці й поправила комірчик сорочки. – Тоді приходь на дев’яту.

      Я не люблю, коли чужі поправляють мені комірчик.

      – А сніданок у вас коли?

      – За п’ятнадцять дев’ята.

      – Клас! – вигукнув я і навіть усміхнувся.

      – Якби у твого дідуся ноги починали працювати на п’ятнадцять хвилин швидше, ти б устиг на сніданок.

      – Ні-ні! Це неможливо.

      – Перед обідом вони у нього також вимикаються? – дала гарну підказку вихователька.

      – Здається, ви кепкуєте. Не вимикаються, а потребують особливого відпочинку. Так казав лікар. І я роблю йому процедури, тому мушу бути вдома.

      – А які процедури ти йому робиш?

      – Даю йому сироп «Інгаліпт», чорні таблетки й роблю масаж живота.

      – А чому живота?

      – Ви не лікар і не знаєте, що в організмі все пов’язано. У передачі «Наше здоров’я» завжди про це нагадують і кажуть, щоб запобігти «інфактові мікарда», треба бути багато на свіжому повітрі. А якщо ви захочете сісти на дієту, то краще купіть собі «Автошейпер». Він коштує всього тисячу двадцять гривень, зате за два тижні ви виглядатимете приголомшливо. Я не знаю, як це «приголомшливо», та про всяк випадок телефон запам’ятав. Хочете записати?

      – Дякую, якось іншим разом.

      – Для чого відтягувати? У них тепер розпродаж. Сезонні знижки. Чули про таке? А вам би не зашкодило!

      Я не знаю, про що хотіла поговорити вихователька з дідусем,