Код діабету. Запобігти та вилікувати. Джейсон Фанг

раду такій кількості глюкози! Автор пояснює взаємозалежність між глюкозою та інсуліном і те, як їхній тандем спричиняє не лише ожиріння та діабет, але й, цілком імовірно, силу-силенну супутніх хронічних захворювань.

      Природне запитання, яке виникає в читача, таке: чому низьковуглеводний підхід маловідомий? Справді, за півроку, що передували написанню цього вступу, ґрунтовні оглядові статті вийшли в авторитетних періодичних виданнях, зокрема New York Times, Scientific American і Time. Однак серед тисяч надрукованих слів заледве траплялося те, яке може стільки всього пояснити, – «інсулін». Таке верхоглядство спантеличує, але й, на жаль, відбиває невигадану упередженість, поширену серед фахової спільноти, адже впродовж останнього півстоліття в ній підтримували геть інший підхід.

      І зводили його, звісна річ, до підрахунку калорій та відмови від жирної їжі. За останні роки офіційні органи США, включно з Міністерством сільського господарства та Міністерством охорони здоров’я й соціального забезпечення, які спільно публікують Рекомендації щодо правильного харчування американців (Dietary Guidelines for Americans), а також Американська асоціація кардіологів, відійшли від підтримки низькожирової дієти, проте й досі вважають, що надлишкову вагу пояснює дисбаланс між калоріями на вході та виході. Багато представників серйозної науки критикує цю концепцію за поверховість – та й епідемії хронічних захворювань вона наразі не зупинила, – але приваблива простота та широка підтримка фахівців дають їй змогу залишатися на плаву.

      Сувора реальність така, що в наш час більшість медичних асоціацій отримує щедре фінансування від фармацевтичних компаній і виробників медичних приладів, не зацікавлених у дієтичному розв’язанні проблеми. Власне, якщо скоригувати харчування, що зробить цю недугу виліковною й покладе край залежності від препаратів, вони, чого доброго, залишаться не при ділі. Осьде, напевно, пояснення того факту, що, за звітами учасників нещодавніх щорічних конференцій Американської діабетичної асоціації (АДА), серед безлічі презентацій, які стосувалися медприладів та операцій, майже не було інформації про низьковуглеводні дієти. І чи не тут криється причина того, що коли медичні директори двох клінік, де лікують від ожиріння (одна з них при Гарвардському університеті), опублікували в New York Times полемічну статтю про брак дієтологічної дискусії на конференції АДА у 2016-му, як сама ж АДА спустила на них усіх собак4. Можна припустити й те, що, крім конфлікту фінансових інтересів, фахівців приголомшує когнітивний дисонанс, адже вони постали перед підходом, який натякає, що впродовж останніх п’ятдесяти років їхні уявлення й рекомендації були відверто хибні. Ба гірше, ті поради шкодили.

      А неприкрашена правда така: з дієвості низьковуглеводного харчування безпосередньо випливає, що впродовж кількох останніх десятиліть поради знижувати споживання жирів і нарощувати споживання вуглеводів майже напевно підхльоснули епідемію ожиріння та діабету, якій мали запобігти.