.

щоб та не спінилася.

      – Гарна отам річ, – сказав Бен, дивлячись у бік барбекю на задньому подвір’ї. То була акуратна низька конструкція з цегли, і мерехтіння тепла висіло над нею.

      – Сам вибудував, – сказав Білл. – Кращого годі бажати.

      Бен добряче глитнув і по тому відригнув, ще один плюс на його користь.

      – Сюзі вважає, що ти путній хлоп, – сказав Нортон.

      – Вона хороша дівчина.

      – Порядна, практична дівчина, – додав Нортон, немов на підтвердження відригнувши. – Каже, ти вже три книжки написав. І всі вийшли друком.

      – Еге, так і є.

      – Добре розходяться?

      – Перша так, – відповів Бен і більше не сказав нічого.

      Білл Нортон злегка кивнув, схвалюючи чоловіка, у котрого достатньо клепки, щоби тримати при собі власні справи з доларами й центами.

      – Ти не проти трохи допомогти з бургерами і хот-догами?

      – Звісно.

      – Ти мусиш надрізати хот-доги, щоб пустити їм дух. Ти про це знаєш?

      – Йо, – Бен, злегка усміхаючись, черкнув у повітрі вказівним пальцем правої руки, ніби роблячи діагональні розрізи.

      Маленькі надрізи на сосисках у натуральній оболонці вберігали їх від пухирів.

      – Авжеж, ти сам із наших нетрищ лісових, – сказав Нортон. – Добре сказано, чорт забирай. Візьми отам-от отой мішок брикетів. І пиво своє забирай.

      – Ви мене з ним не розлучите.

      Білл на хвильку затримався і скинув бровою на Бена Міерза:

      – Ти, парубче, не вітрогон? – запитав він.

      Бен відповів з дещо похмурою усмішкою:

      – Аякже.

      Білл кивнув.

      – Це добре, – сказав він і пішов у хату.

      Бейбз Ґріффен схибила зі своїм прогнозом дощу на мільйон миль, і вечеря на задньому подвір’ї пройшла добре. Повів легкого вітерцю вкупі з хмарками пеканового диму з мангалу відганяв найзліших пізньосезонних комарів. Жінки прибрали паперові тарілки і приправи, потім повернулися і собі кожна випити пива та посміювалися з того, як Білл, стріляний горобець, граючи примхливими потоками вітру, виставив Бена у бадмінтон 21–6. Бен зі щирим жалем відмовився від реваншу, показавши на свій годинник.

      – У мене книжка печеться, – сказав він. – Я заборгував шість сторінок. Якщо нап’юся, я завтра вранці не зможу навіть прочитати того, що написав.

      Сюзен пішла провести його до передньої хвіртки – з міста він сюди прийшов пішки. Білл, гасячи вогонь, кивав власним думкам. Парубок сказав, що він серйозна людина, і Білл був готовий повірити йому на слово. Він навів поважну причину не для того, щоб справити на когось враження, але будь-хто, хто працює після вечері, відставляє свою роботу і кудись іде, робить це, щоб залишити мітку на чийомусь дереві, і ймовірно, великими літерами.

      Утім, Енн Нортон так до кінця й не відтанула.

17

      7:00 вечора.

      Флойд Тіббітс заїхав на щебеневу парковку «У Делла» хвилин за десять після того, як Делберт Маркі, хазяїн і бармен, увімкнув на фасаді свого закладу нову рожеву вивіску. Це був напис