Салимове Лігво. Стивен Кинг

причастилася сигаретою з материної пачки.

      – Не треба святотатствувати, – незворушно промовила місіс Нортон.

      Вона віддала книжку дочці назад і струсила довгий попіл зі своєї сигарети до керамічної попільниці у формі риби. Цю попільницю їй подарувала одна з її подруг по Жіночій асоціації, і ця річ якимсь невиразним чином завжди дратувала Сюзен. Було щось непристойне у струшуванні попелу до рота окуневі.

      – Я приберу продукти, – сказала Сюзен, підводячись.

      Місіс Нортон спокійно промовила:

      – Я тільки мала на увазі, якщо ви з Флойдом збираєтесь одружитися…

      Роздратування скипіло, обернувшись на ту стару, пекучу злість.

      – Звідки, заради Бога, в тебе ця ідея? Я тобі коли-небудь таке казала?

      – Я припускала…

      – Твої припущення хибні, – відказала Сюзен із запалом і не цілком щиро. Але до Флойда вона помаленьку холонула вже протягом кількох тижнів.

      – Я припускала, якщо ти півтора року зустрічаєшся з тим самим хлопцем, – продовжувала її мати м’яко і неухильно, – це мусить означати, що стосунки зайшли далі, ніж тримання за руки.

      – Ми з Флойдом більше, ніж друзі, – погодилася Сюзен стримано. Хай вже сама щось додумує.

      Між ними знялася відкладувана безмовна бесіда.

      – Ти спала з Флойдом?

      – Не твоє діло.

      – Що в тебе з цим Беном Міерзом?

      – Не твоє діло.

      – Отак утіпаєшся в нього й накоїш якихось дурниць?

      – Не твоє діло.

      – Я ж люблю тебе, Сюзі. Ми з татом обоє тебе любимо.

      А на це нема відповіді. А немає відповіді. А немає відповіді. От тому-то Нью-Йорк – чи деінде – є нагальною необхідністю. Зрештою, ти завжди наштовхуєшся на барикади їхньої любові, мов на стіни «м’якої палати» в психлікарні. Щирість їхньої любові робила подальшу розсудливу дискусію неможливою, а раніше говорене позбавляла сенсу.

      – Гаразд, – лагідно промовила місіс Нортон.

      Вона придушила сигарету на губі окуня і вкинула недопалок йому в черево.

      – Я піду нагору, – сказала Сюзен.

      – Звичайно. Я можу почитати цю книжку, коли ти закінчиш?

      – Якщо хочеш.

      – Мені хотілося б з ним познайомитись, – сказала мати.

      Сюзен знизала плечима й розвела руками.

      – Ти сьогодні ввечері пізно повернешся?

      – Не знаю.

      – Що мені сказати Флойду Тіббітсу, якщо він подзвонить?

      Її знову накрило гнівом.

      – Кажи йому, що сама схочеш, – вона спинилася. – Втім, ти завжди так робиш.

      – Сюзен.

      Вона пішла нагору, не озирнувшись.

      Місіс Нортон залишилася де була, дивлячись крізь вікно на містечко й не бачачи його. Вона почула над головою кроки Сюзен, а потім стукіт розстановлюваного мольберта.

      Вона підвелася і знову почала прасувати. Коли вирішила, що Сюзен уже мусить цілком зануритися в роботу (хоча не дозволила цій думці більшого,