Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька. Данило Яневський

хіба що нагадати – саму ОУН проголошено на еміграції, у Відні 1929 р. Перша гучна її акція припадає на серпень 1931 р. Це – убивство в Трускавці Тадеуша Голувка, керівника Інституту дослідження справ національностей, згодом – східного відділу Міністерства закордонних справ, творця концепції визволення поневолених народів СРСР.

      Тадеуш Голувко

      Наступні акції такі:

      – 1932 р., 30 листопада: напад на пошту в м. Городок (невдалий). Засуджені: Василь Білас (1911 р. н.), Дмитро Данилишин (1907 р. н.) (обидва – убивці Голувка), Маріян Жураківський (1907 р. н.) (всім – смертна кара). Маріяну смертну кару замінили 15 роками ув’язнення. Зауважимо: «автором задуму перетворити фактичний провал акції на високу національну трагедію був саме Степан Бандера»;

      – 1933 р., 21 жовтня: вбивство консула СРСР у Львові Олексія Майлова;

      – 1934 р., 15 червня: вбивство у Варшаві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.

      Броніслав Перацький

      У цьому місці годиться перевести дух і сказати декілька слів про цей терористичний акт. ОУН заявила: вбили міністра Перацького «як україножера і на помсту за криваву пацифікацію 1930 р., хоч Перацький тоді ще не був міністром, але він був до того причетний».[60] На жаль, Г. Гордасевич пішла з життя, так і не з'ясувавши, яким чином Перацький був до того причетний. «Причетний» – і все.

      Пояснюю: за версією убивць, міністра убили у відповідь на так звану політику «пацифікації». У перекладі на українську це слово означає не що інше, як «замирення». Проводилося воно польською владою у відповідь на т. зв. «саботажну акцію», яку влаштувало екстремістське крило українського націоналістичного руху. Суть її така: «попри те, що між легальними українськими партіями і польськими організаціями робились певні кроки до порозуміння, найбільш радикально налаштована молодь, здебільшого представники новоствореної ОУН, вдалися до масових акцій саботажу проти польських державних установ та приватних маєтків. Акції саботажу проявлялися у перерізуванні телефонних ліній та створенні перешкод на залізниці, підпалах будинків та майна польської меншини краю. Так, за даними польської преси, тільки на кінець літа 1930 року було спалено 62 житлових будинки, 87 стодол, 78 господарських споруд та 112 скирт збіжжя і сіна. Підпали були найбільш розповсюдженою формою саботажу – в серпні – вересні вони склали 83 % від всіх актів «саботажної акції».

      Сам Перацький, уже будучи міністром внутрішніх справ, місію свою означив так: «Для того, щоб не було непорозумінь, мушу заявити, що з мого боку не буде підтримки будь-якому проявові расової чи національної боротьби. Наша сила великої держави в минулому була в нашій здатності до співжиття і залучення у коло ідей державності представників інших рас і національностей». Далі сучасний український дослідник вказує: «І не виключено, що саме тому і вбили його українські націоналісти, бо ж вони, коли говорити відверто, ніяк не прагнули покращення стосунків між українцями і поляками. їх метою було довести до того, що Ленін називав

60

Гордасевич Г. Конфлікт в ОУН та його відображення в підпільній мережі західних областей України в 1940–1941 pp. // Життя і діяльність Степана Бандери: документи і матеріали. – С. 61, 74.