Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька. Данило Яневський

на його погляд, «країна, чужа слов'янам, і вона дивиться на них виключно як на сліпе знаряддя в її імперіалістичних планах»;

      – «вірними» його церкві в умовах радянської окупації «залишилися бідні, малограмотні люди, щиро віруючі» (які згодом і стали основним мобілізаційним ресурсом українського збройного спротиву другій радянській окупації. – Д Я);

      – «народ не вірить священикам у питаннях соціального та політичного характеру».[35]

      Сьогодні очевидно: в тих умовах думати годилося хіба про те, в який спосіб рятувати людей. Усі інші питання на тлі політики масового винищення українського та польського населення окупованої Галичини явно мали третьорозрядне значення. Але тоді, в ті часи, не всі думали так. Частина українського політикуму, об'єднана в ОУН, що функціонувала переважно за межами сучасних українських земель, вважала актуальним питання створення Української Самостійної Соборної Держави – УССД. Саме в ній, вважали вони, є розв'язка всіх питань збереження сучасного та розвитку майбутнього всього, а не тільки галицького, українського народу.

      Повстанський центр ОУН

      Оцінюючи інформацію про збройні виступи українського населення на окупованій Радянським Союзом території Галичини в умовах «революційної ситуації», візьмемо до уваги наступне.

      Один із заарештованих націоналістів дав такі свідчення в НКВС: група Бандери створила відповідний повстанський комітет у серпні 1940 р.[36] З цього свідчення випливає, зокрема, те, що станом на кінець літа 1940 р. Бандера та/або хтось із його оточення мав/мали інформацію про скорий початок німецько-радянської війни.

      Пригадаймо: Гітлер дав наказ на планування Барбаросси 22 липня 1940 p., а підписав Директиву № 1 18 грудня. Висновок: свідчення заарештованого націоналіста можуть бути дотичним свідченням того, що націоналісти-бандерівці таки щось заздалегідь знали про початок тої війни. Якщо це не так, то тоді виникає наступне питання: навіщо створювати повстанський комітет на окупованій території Польщі, яку нацисти назвали Генеральною губернією, саме в той час, коли союзницькі відносини Берліна та Москви досягли свого апогею?

      Підтвердження такій версії знаходимо ще в одному документі НКВС. 11 вересня 1940 р. відділ цього відомства, який займався перлюстрацією (всього його фахівцями було перлюстровано, як мінімум, 53 000 приватних листів), інформує наркома І. Сєрова: українські націоналісти з території Німеччини з відома німецької влади, яка їх фінансує та фаворитизує, активно готують повстання на території СРСР з метою проголошення «самостійноївільної України».[37]

      Скажемо прямо: ніяким секретом близька війна між затятими союзниками – Гітлером та Сталіним – принаймні за півроку до її початку для деяких галичан-українців, а також для СРСР не була. Це для сучасників було ясно, як божий день. Наведу лише один, але неспростовний доказ: інформатор НКВС 10 січня 1941 р. звітує про розмову з владикою Миколою Чарнецьким, який прямо сказав:

35

Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів безпеки (1939–1944 pp.). – С. 84.

36

Степан Бандера у документах радянських органів безпеки (1939–1959). В 2-х тт. – Київ, 2009. – Том 1. – С. 41.

37

Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів безпеки (1939–1944 pp.). – С. 41–57.