Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

до складу своєї армії. Його приклад наслідував Александр Македонський.

      Воїнська слава турів докотилася і до Європи. Так, відомо, що афіняни запросили на службу 300 кінних скіфських лучників, а римський імператор Марк Аврелій у 175 р. організував загін з 8-ми тисяч броньованих турано-сарматських кавалеристів, зосередивши їх на Британських островах.

      Засновник Парфянського царства – Арсак І. Туркмен за походженням, він очолив повстання місцевих племен проти греко-македонського володарювання і, звільнивши передгірські райони Копетдагу від грецьких намісників, в області Парфієна заклав ядро майбутньої держави. Від нього усі парфянські царі нарікалися іменем Арсак. Етимологія цього імені бере витоки у давньотуркменському слові «ар», «ер» («мужчина», «мужній»).

      У І cm. до н. е. в суперництві за світове володарювання зіштовхнулися могутні імперії Заходу і Сходу – Рим і Парфія (резиденція парфянських царів Ніса знаходиться недалеко від Ашгабада). У 53 р. до н. е. в землі парфян (прямих предків туркменів) вторглося військо римського тріумвіра Марка Красса. Його 43-тисячна армада мала усі підстави розраховувати на успіх, уникнувши, внаслідок умілого маневру, зустрічі з основними силами парфян. Та на шляху Красса постав загороджувальний загін полководця Сюрена всього лише з 11-ти тисяч воїнів. Сюрен заманив грізного супротивника в пустелю, знищуючи на шляху колодязі, спалюючи траву, вимотуючи ворога несподіваними нічними нападами. У результаті римляни були настільки деморалізовані, що у головній битві (під месопотамським містом Карри) були зім'яті протягом кількох хвилин. Плутарх подає детальний опис блискучої перемоги Сюрена… У битві під Каррами загинули Марк Красcі його син. Понад двадцять тисяч римських воїнів полягло на полі бою і близько десяти тисяч було захоплено у полон.

      Після цієї битви (9 травня 53 р. до н. є.) Парфянську імперію було визнано однією з найсильніших держав світу.

      В історії є десятки прикладів воєнної присутності тюркських загонів у різних точках давнього світу. Навіть об'єднання Китаю (у 231 р. до н. є.) відбулося не без їхньої допомоги. Відомо також, що у середині VIII в. регулярну армію Китаю очолював огузький хан Ань Лушань, що деякий час навіть правив імперією при підтримці співвітчизників.

      У VI в. Середня Азія повністю була завойована тюрками, які у 551 р. заснували свою державу.

      У середині І тис. до н. є. джерела вже чітко фіксують проникнення середньоазіатських етносів до Єгипту. У V ст. до н. е. у складі ахеменідського гарнізону, розташованого на нільському острові Елефантіна (Південний Єгипет), згадується хорезмійський загін. Корінним чином ситуація змінюється в середні віки. Починаючи з VII ст. … тюркські військові командири з числа огузів, кипчаків, хазар грають провідні ролі в Єгипті. А у XIII cm. військова гвардія єгипетських султанів, яка складається в основному з огузів і кипчаків, здійснила переворот. З XIII по XVI cm. ця гвардія, відома під іменем «мамлюки», безмежно правила Єгиптом, висуваючи султанів із своїх рядів. Першим мамлюкським султаном