Леонід Биков. Ростислав Коломиец

Або ж поставити «під підозру», контролюючи та корегуючи кожен крок митця. Останнє безпосередньо стосується Леоніда Бикова. І в цьому плані визначення Леоніда Бикова як аполітичної людини буде неточним. Він своєю кіноакторською та кінорежисерською творчістю підривав офіціоз ізсередини, не декларуючи цього.

      Для кінорежисера Леоніда Бикова: «Головне – за монтажем, ракурсом і панорамою не розхлюпати б душу! Мені здається, душа нашого народу ледь-ледь усміхається. Навіть коли болить, усміхається».

      Його немає з ким порівнювати – ні поставити поруч нарівні, ні відразу за кимось. То в чому ж виявлялася «незвичайність і глибока значущість» героїв Леоніда Бикова? Неповторність його мистецької особистості?..

* * *

      В архівах Музею Національної кіностудії імені Довженка, Київського державного музею театру, музики і кіно, Музею Харківського академічного українського драматичного театру імені Шевченка, Музею історії Краматорська накопичилося багато документальних свідчень про діяльність Леоніда Бикова.

      Існують численні спогади про Леоніда Бикова як людину, актора, режисера: його сестри Луїзи, доньки Мар’яни, друзів і колег майстра. Їх неважко віднайти у відкритому Інтернеті. Та й до мене особисто дійшли, окрім надрукованих, і ненадруковані спогади режисера Миколи Мащенка, який усе життя підтримував дружні стосунки з Леонідом Биковим, а також акторів, яким пощастило працювати з ним, зокрема, мого однокурсника по театральному інституту Віталія Дорошенка, який зіграв у двох його фільмах…

      Кінознавець Лариса Брюховецька написала ґрунтовну монографію під промовистою назвою «Своєрідне кіно Леоніда Бикова», в якій окремі влучні спостереження розчиняються у потоці загальних фраз і визначень. Ніби на протилежність цьому створена Наталією Тендорою монографія «Леонід Биков. “Ати-бати…”» побудована на проникливо-емоційному ставленні до особистості й творчості майстра, хоча автор, захоплений його образом, дає розгулятися своїй фантазії…

      От і виходить, що Леонід Биков:

      • протистояв радянській системі, коли стає відомо по прізвищах, із ким саме він боровся, – і залишається невідомим, за що, власне, він боровся;

      • був радянським митцем – а чи був він українським митцем? Останнє звучить якось нерозбірливо;

      • був блискучим актором-коміком, який змушував глядачів сміятись і плакати (а в чому полягає природа його неповторного комізму?);

      • був кінорежисером-новатором (а що, власне, нового він вніс у мистецтво кіно?);

      • начебто жив у сім’ї божевільних, дружина і син страждали на шизофренію (а чи так воно було?).

      І так далі. А далі ще багато чого нез’ясованого, неуточненого, неспростованого.

      Тобто на часі некон’юнктурний, неупереджений погляд на Леоніда Бикова:

      • не виключно з точки зору тих, хто знав його зблизька і за малим не завжди міг угледіти велике,

      • не виключно з орбіти Малої планети, коли історія набувала рис політичності,

      • не з позицій наукоподібного