Чорнобильська хроніка. Люди. Ольга Купрієнко

Новостворене містечко, яке на той час за шість років свого існування подарувало надію молоді на широкі перспективи улюбленої роботи, гідної оплати праці, можливості в придбанні житла, комфорт, зручність, затишок.

      Юрби молоді, дитяче щебетання, десятки сотень робочих місць, чарівна природа, транспортна зручність. Що ще треба для щастя?! Хочеш порибалити – будь ласка, з друзями на полювання – а чому б ні… А грибний сезон на Поліссі – це взагалі казкова реальність.

      Полюбивши цей край усім серцем, зустрівши у ньому свою долю, залишився тут надовго…

Сподобалась атомна енергетика

      Маючи солідний досвід роботи у сфері атомної енергетики, звісно, що пішов працювати на Чорнобильську атомну електростанцію.

      До посадових обов’язків старшого оператора реакторного цеху входило дистанційне керування насосними теплообмінними установками реакторного цеху на щиті водного господарства. У підпорядкуванні мав двох операторів. Кожних дві години з метою більш досконалого контролю за роботою реакторного обладнання і механізмів за місцем їх розташування проводилися обходи. Які б не були досконалі прилади, вони не замінять людину. Іноді виникали певні проблеми, а їх можна виявити біля того чи іншого агрегату. Така перевірка доречна ще й тому, що на устаткуванні встановлені прилади заміру, і часто саме вони більш точно відображають реальну ситуацію. Отримані показники заносилися операторами у спеціальну відомість.

      Робота була жива, відповідальна й потребувала особливої уваги та чіткості. Можливо, тому й сподобалася атомна енергетика, що для молодої людини – це було і випробування фахівця, і тест на зрілість.

Аварії на атомних електростанціях траплялися неодноразово

      Атомна енергетика у 70–80-ті роки минулого століття була маркером економічного розвитку країни. Тому їй приділялася особлива увага з боку держави. Скажімо, запуск Ленінградської АЕС (директор Муравйов Валентин Павлович) 1973 року проводили за участі найвищого керівництва СРСР, делегацію очолював голова Ради Міністрів СРСР Олексій Миколайович Косигін.

      Однак траплялися і аварії. На Ленінградській АЕС перша сталася у 1975 році. Від потужного гідроудару пари температурою у 272 градусів на 1-му блоці розірвало насос проміж уточного контуру. Тоді смертельні опіки отримало троє працівників. Одним із них був мій земляк, якого поховали у Вишньому Волочку.

      А невдовзі, того ж таки 1975 року, вибухнув газгольдер витримки. Газгольдер – це вентиляційний лабіринт із бетону, через який за 24 години виходить із приміщення енергоблоку газ. Ця система існувала лише на Ленінградській атомній. Газгольдер являв собою своєрідний відстійник, в якому осідає радіаційний бруд, а труба заввишки 150 метрів викидає вже продукти напіврозпаду в повітря.

      Аварію спричинив водень, який потрапив у газгольдер. Десь відбувся викид і пройшла іскра. На щастя, вибух стався під час перезмінки: одна зміна пройшла, а друга ще не вийшла, тому постраждалих не було. Проте газгольдер з проходом потрощило на друзки бетону й арматури. Згодом надійшло офіційне підтвердження, що з-під турбінних радіаційно-брудних приміщень до газгольдеру