Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой. Стефан Цвейг

цілковитою, крижаною нечутливістю. І справді, жінки, що потрапили в лапи його холодної техніки, згадують про Дон Жуана як про диявола, вони ненавидять з усім запалом вчорашньої любові цього ворога, який наступного ранку обсипає їхню пристрасть крижаним знущальним сміхом (Моцарт збезсмертив його). Вони соромляться своєї слабкості, вони сердяться, обурюються, біснуються в безсилому гніві проти шахрая, який їм набрехав, обібрав їх, обдурив, і в його особі вони ненавидять весь чоловічий рід. Кожна жінка, донна Анна, донна Ельвіра, – всі 1003 жінки, які поступилися його розважливим наполяганням, залишаються навіки душевно отруєними. Жінки ж, віддавшись Казанові, дякують йому як Богу, охоче згадуючи гарячі зустрічі з ним, бо він не тільки не образив їхні почуття, їхню жіночність, але подарував їм нову впевненість у їхньому бутті. У тому, що іспанський сатаніст Дон Жуан примушує їх зневажати як останнє приниження, як тваринну хіть, як диявольську мить, як жіночу слабкість, – у пекучому злитті тіла з тілом, у полум’яному з’єднанні, – саме в цьому Казанова – ніжний магістр artium eroticarum[48] – вчить їх бачити істинний сенс, блаженний борг жіночої натури. Відмова, опір – так наставляє їх цей добрий проповідник і твердий епікуреєць – це гріх проти святого духу плоті, проти бажаного Богу єства природи, і завдяки його подяці, захоплюючись його захопленнями, вони відчувають себе виправданими від всяких звинувачень і звільненими від всіх перешкод. Легкою й любовною рукою він разом з сукнями знімає з цих напівжінок всю боязкість і весь страх: лише віддавшись йому, стають вони справжніми жінками; щасливий, він дає їм щастя, своїм вдячним захопленням він виправдовує їхню участь у насолоді. Бо насолода жінкою лише тоді стає для Казанови досконалою, коли партнерка розділяє його всім своїм єством. «Чотири п’ятих насолоди полягали для мене в тому, щоб дати щастя жінкам», він хоче насолоди за насолоду, як інший вимагає любові за любов, і геркулесівськими досягненнями він прагне до знемоги задовольнити не стільки своє власне тіло, скільки тіло жінки, яку він пестить. Такому альтруїстові Ероса нема чого вдаватися до сили або хитрощів для досягнення чисто фізичної насолоди, і його приваблює, на противагу його іспанського противника, не грубе або спортивне заволодіння, а тільки добровільне володіння жінкою, яка віддає йому себе. Тому його слід було б назвати не згубником, а спокусником, захопленим щоразу в нову й пристрасну гру, в яку він хотів би втягнути весь важкий, ледачий, стомлений перешкодами, мораллю й правом світ, – в Еросі як і в усьому, прагнучи лише до легкості й до бурхливих змін; тільки безтурботність звільняє від земних поневірянь, і, справді, кожна жінка, віддавшись йому, стає більше жінкою, більше про себе дізнається, стає більш бажаною, більш нестримною; вона відкриває у своєму дотепер байдужому тілі несподівані джерела насолоди, вона вперше бачить красу своєї наготи, досі приховану покровами сорому, вона пізнає багатство своєї жіночності. Веселий майстер марнотратства навчив

48

Любовного мистецтва (лат.). – Пер.