Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди. Хью Лофтинг

слова Лікар побіг по гвинтових сходах вежі. Витóк за витком він мчав угору, так що у нього аж в голові запаморочилося і він мало не падав з ніг.

      Нарешті Джон Дуліттл дістався камери на самому верху, де знаходилася велика скляна лампа, він поставив на підлогу свою свічку, чиркнув відразу двома сірниками й, узявши по одному в кожну руку, підпалив великого ґнота з обох сторін.

      Тим часом Чап-Чап знову вийшла надвір і спостерігала, як наближається корабель. І коли нарешті сильне світло від потужної лампи з верху вежі несподівано освітило морську поверхню, то стало видно, що ніс вітрильника знаходиться не більше як у ста ярдах від скелястого берега мису!

      І тоді пролунав крик спостерігача на щоглі, потім загорлав, віддаючи накази, капітан, засвистіли свистки й забомкали суднові дзвони. І це було якраз вчасно, щоб урятувати корабель від водної могили. Великий вітрильник різко повів носом убік і благополучно розвернувся у напрямку відкритого моря.

      Глава ІІ

      Мартини й кораблі

      Коли ранкове сонце зазирнуло у вікно маяка, воно побачило, що Лікар і досі клопочеться біля доглядача, який лежить внизу біля гвинтових сходів.

      – Він приходить до тями, – сказала Чап-Чап. – Погляньте, його очі починають кліпати.

      – Принеси мені більше чистої води з кухні, – попросив Лікар, який обмивав здоровенну гулю на одному боці чоловікової голови.

      І ось доглядач широко розплющив очі і втупився поглядом у Лікареве обличчя.

      – Хто?.. Що? – пробурмотів він, нічого не розуміючи. – Світло!.. Я маю запалити світло!.. Я маю запалити світло! – він безуспішно спробував устати.

      – Усе в порядку, – зупинив його Лікар. – Світло ми запалили. А зараз уже майже день. Ось, випийте оце. Вам стане краще.

      І Лікар підніс до його губ якусь мікстуру, що її він дістав із свого маленького чорного саквояжа.

      Невдовзі чоловік уже настільки зібрався із силами, що зміг підвестися. З допомогою Лікаря він спромігся дочвалати аж до кухні, де Джон Дуліттл і Чап-Чап зручно вмостили його на кріслі, запалили в пічці й приготували для нього сніданок.

      Лікар і Чап-Чап приготували для нього сніданок

      – Я вам невимовно вдячний, незнайомче, хай ким би ви були, – промовив чоловік. – Зазвичай нас тут двоє, я і мій партнер Фред. Але вчора вранці я відпустив Фреда і він поплив на кечі половити устриць. Ось чому я тут один. Я спускався по східцях десь близька полудня, після того, як заправив нового ґнота в лампу, і раптом моя нога підковзнулася і я полетів донизу. Головою я так грохнувся об стіну, що з мене геть вибило свідомість. Скільки я пролежав, доки ви мене не знайшли, і сам не знаю.

      – Ну що ж, усе те добре, що добре закінчується, – промовив Лікар. – Візьміть оце, ви, мабуть, помираєте з голоду.

      І він простягнув доглядачеві велику чашку паруючої кави.

      Приблизно о десятій ранку партнер Фред повернувся у невеличкому вітрильнику зі своєї експедиції зі збору устриць. Він страшенно розхвилювався, коли