Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Останнє розпорядження Генерального Поштмейстера. Хью Лофтинг

зовсім убогі врожаї. Лікаря особливо вразило те, якими худющими були курчата, що копирсалися в землі на вулицях селища. Вони нагадали йому старих замучених коней, які в містах тягають екіпажі.

      Вони нагадали йому старих замучених візницьких коней

      Поки він бесідував з Вождем (який, схоже, був літнім, добрим чоловіком), у хижку влетів Стрімкий, він був надзвичайно збуджений.

      – Лікарю, – закричав він, – листоношу пограбували! Дрозд повернувся в поштове відділення й каже, що по дорозі у нього вкрали пакунок. Перлини пропали!

      Глава II

      Велике пограбування пошти

      – Святий Боже! – скрикнув Лікар, підскочивши. – Перлини пропали? І це ж була рекомендована пошта!

      – Так, – підтвердив Стрімкий, – тут зі мною і сам дрізд. Він вам усе розкаже.

      І підійшовши до виходу, він покликав усередину птаха, який ніс рекомендовану посилку.

      – Лікарю, – почав дрізд, який також був дуже засмучений і важко дихав, – я не винуватий. Я з цих перлин очей не спускав. Я вилетів прямо на Харматтанські скелі. Але частина польоту мала проходити над суходолом, якщо летіти навпростець. А дорогою я угледів свою сестру, з якою вже давно не бачився, вона сиділа на гілці дерева в джунглях піді мною. І я подумав, що нічого поганого не трапиться, якщо я побалакаю з нею кілька хвилин.

      Я опустив посилку на гілку дерева

      Тож я спустився, і вона страшенно зраділа, як мене побачила. Я не міг нормально говорити, бо тримав у дзьобі шпагат, яким був обв’язаний пакет, тоді я опустив посилку на гілку дерева зразу позад себе – тобто прямо поряд із собою – розумієте? – і продовжив розмовляти з сестрою. А коли обернувся, щоб знову його взяти, пакета вже не було.

      – Можливо, він не втримався на гілці, – припустив Лікар, – й упав униз у кущі.

      – Ні, неможливо, – заперечив дрізд. – Я поклав його в западинку в корі гілки. Він просто не міг зісковзнути чи скотитися. Хтось його мусив узяти.

      – Нічого собі, – промовив Джон Дуліттл, – пограбувати пошту – це серйозна справа. От я й думаю, хто б міг це скоїти?

      – Можу побитися об заклад, це Джек Вілкінз, косоокий ловець перлин, – прошепотіла Чап-Чап. – Чоловік із таким обличчям здатен украсти все що завгодно. І він був єдиним, окрім нас і Стрімкого, хто знав, що перелини мали бути відіслані поштою. Вілкінз, це ясно, як божий день.

      – Цікаво, – промовив Лікар. – Кажуть, що він у бізнесі абсолютно безпринципний. Що ж, гадаю, мені не лишається нічого іншого, як негайно повернутися в Фантіппо й спробувати його знайти. Поштове відділення несе відповідальність за втрату рекомендованої кореспонденції, і якщо містер Вілкінз узяв ці перли, то я відберу їх у нього назад. Однак після цього ми запровадимо у нашому відділенні правило, що поштарі, які переносять рекомендовану пошту, не мають права розмовляти з сестрами чи кимось іншим, поки вони при виконанні обов’язків.

      І, незважаючи на те