Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли

Сицилії, про спільне завоювання королівства Неаполітанського. Він рушив зі своїм військом у похід, але, коли вже передчував перемогу (а король Роберт боявся розгрому), у Буонконвенто його наздогнала смерть.

XXV

      Трохи згодом Угуччоне делла Фаджола спершу заволодів Пізою, а потім Луккою, куди його впустила ґібелінська партія, і за допомогою цих міст завдавав сусідам надзвичайно великих збитків. Бажаючи убезпечити себе, флорентійці попросили короля Роберта прислати до них його брата П’єро очолити їхні війська. Угуччоне тим часом безперервно нарощував свою міць і, діючи то силою, то обманом, захопив багато фортець у Валь-д’Арно і Валь-д’-Ньєволе. Коли ж він обложив Монтекатіні, флорентійці вирішили, що слід допомогти цьому місту, щоб вогонь не знищив усю їхню країну. Зібравши досить значні сили, вони проникли у Валь-ді-Ньєволе, де й почали справу з Угуччоне. У кривавій битві вони зазнали поразки, П’єро, брат короля Роберта, загинув, і навіть тіла його знайти не змогли, а з ним полягли понад дві тисячі людей. Але й Угуччоне перемога дісталася дуже і дуже нелегко: він утратив одного зі своїх синів і багатьох воєначальників. Після цієї поразки флорентійці укріпили навколо міста всі поселення, а король Роберт послав їм як капітана їхнього війська графа д’Андріа, прозваного графом Новелло. Та через його поведінку, а може, просто тому, що власне у природі флорентійців бути незадоволеними будь-яким становищем і мати розбіжності з будь-якого приводу, все місто, попри війну з Угуччоне, поділилося на друзів і ворогів короля. Главами ворожих угруповань були месер Сімоне делла Тоза, родина Магалотті та ще деякі пополани – в уряді вони мали більшість. Вони всіляко намагалися добитись, аби по воєначальників і солдатів послали спершу до Франції, потім до Германії, щоб мати можливість вигнати з Флоренції графа, котрий правив містом від імені короля. Однак їм у цьому не пощастило, і вони нічого не досягли. Проте своїх задумів вони не полишили і, не маючи змоги знайти потрібну людину у Франції чи в Германії, знайшли її в Губбіо. Вигнавши з Флоренції графа, вони викликали Ландо да Губбіо на посаду екзекутора, чи барджелло, і надали йому необмежену владу над усіма громадянами. Людиною він був жадібною і лютою. З великим загоном озброєних людей він обійшов усю округу, вбиваючи всіх, на кого вказували йому ті, хто його обрав. Нахабство його дійшло до того, що він заходився карбувати фальшиву монету від імені Флорентійської республіки, і ніхто не насміливсь опиратися цьому – таку владу він здобув через розбрат у Флоренції. Воістину велике і нещасне місто: ні пам’ять про колишні чвари, ні страх перед Угуччоне, ні могутність короля не могли згуртувати його, і перебувало воно тепер у найгіршому становищі; зовні його розоряв Угуччоне, а всередині мучив Ландо да Губбіо. Друзями короля й ворогами Ландо та його прибічників були родини нобілів і багатих пополанів, усе ґвельфи. Однак держава була в руках їхніх супротивників, і їм було б надзвичайно небезпечно відкрито заявляти