Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли

й дотепер, ми вже говоритимемо не про занепад імперії, остаточно переможеної, а про посилення влади римських первосвященників та інших державців, які правили Італією до вторгнення Карла VIII. Ми побачимо, як папи, спочатку застосовуючи лише силу церковних відлучень, потім відлучень і зброї водночас, разом із індульгенціями, стали грізними й благоговійно шанованими, а потім через негідне використання і того й іншого знаряддя силу першого звели нанівець, а щодо другого опинилися на милості тих, до кого зверталися по допомогу.

Х

      Однак час повернутися до нашої оповіді. Коли на папський престол вступив Григорій III, а на лангобардський – король Айстульф, останній, порушивши укладені угоди, захопив Равенну й почав війну проти папи. З наведених уже причин Григорій, не покладаючись на константинопольського імператора через його слабкість і не довіряючи слову лангобардів, яке вони так часто порушували, заходився шукати допомоги у Франкському королівстві в Піпіна II, який із герцога Австразії й Брабанту виріс на франкського короля завдяки не стільки своїм достоїнствам, скільки заслугам свого батька Карла Мартелла і свого діда Піпіна. Це батько його Карл Мартелл, правитель королівства, розбив арабів у пам’ятній битві неподалік Тура на березі річки Луари, поклавши там не менше двохсот тисяч ворогів. Так син Мартелла Піпін і став завдяки батьковим заслугам правителем цього королівства. Папа Григорій, як ми вже казали, послав до нього по допомогу проти лангобардів. Піпін обіцяв допомогти, але повідомив папі, що спершу хотів би особисто побачитися з ним і віддати йому належну шану. Григорій вирушив у королівство франків, проїхав володіннями своїх ворогів лангобардів, і при цьому ніхто не чинив йому перешкод із пошани до віри. У королівстві франків король, як тільки можливо, вшанував Григорія і послав до Італії своє військо, яке взяло в облогу лангобардів у Павії. Айстульф був змушений просити миру, і франки погодилися на перемовини з ним на прохання папи, який не домагався смерті свого ворога, – він хотів, аби той жив, однак охрестившись. За укладеною із франками угодою Айстульф мусив повернути папі всі відібрані в нього землі, але, щойно франкське військо повернулося на батьківщину, він порушив угоду. Папа знову попросив допомоги в Піпіна, який удруге послав до Італії військо, розбив лангобардів, захопив Равенну і всупереч бажанню візантійського імператора віддав її папі разом із усіма володіннями, що підкорялись екзархату, додавши до цього ще Урбіно і Марку. При передачі цих земель Айстульф помер, і лангобард Дезидерій, який був правителем Тоскани, почав війну, щоб захопити владу, та почав просити підтримки у папи, обіцяючи йому свою дружбу. Папа задовольнив його прохання і змусив державців поступитися. Попервах Дезидерій був вірним своєму слову і передавав папі землі, якими поступалися за домовленістю з Піпіном. У Равенну більше не з’являлися константинопольські екзархи, нею правив римський першосвященик.

ХІ

      Невдовзі