Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли

Не бажали вони й згадати, що багато з тих, кому не випало уславитись якимось гідним діянням, намагалися стати відомими через нечесні справи. Не зважили вони також, що діяння, котрі самі по собі певною мірою величні, – як, скажімо, всі справи державні й політичні, – хоч би як їх вели, до яких би наслідків приводили, завжди, мабуть, дають тим, хто їх виконує, більше честі, ніж хули. Поміркувавши про це все, я змінив думку і вирішив почати свою історію від виникнення нашого міста. Але, не маючи наміру вдиратися в чужу землю, я докладно описуватиму лише внутрішні справи нашого міста до 1434 року, про зовнішні ж події згадуватиму, коли це буде необхідно для розуміння внутрішніх. В описі ж подальших років докладно висвітлюватиму і те, й інше. А для того щоб у цій історії були зрозумілішими всі епохи, які вона зачіпає, я, перш ніж говорити про Флоренцію, розповім про те, як Італія потрапила під владу тих, хто нею тоді правив. Усі ці початкові відомості як про Італію взагалі, так і про Флоренцію, складуть перші чотири книги. У першій буде коротко викладено всі події, що відбувалися в Італії після занепаду Римської імперії і до 1434 року. Друга охопить час від виникнення Флоренції до війни з папою після вигнання герцога Афінського. Третя завершиться 1414 роком – смертю короля Неаполітанського Владислава. У четвертій ми дійдемо до 1434 року і, починаючи з цього часу, будемо докладно описувати все, що відбувалось у Флоренції та поза її межами до сьогодення.

      Книга перша

І

      Народи, що живуть північніше від Рейну та Дунаю, на землях плодючих і зі здоровим кліматом, часто розмножуються так швидко, що надлишковому населенню доводиться покидати рідні місця і шукати собі нові прихистки. Коли якийсь такий край хоче позбутися надмірної кількості людей, усі його мешканці поділяються на три групи так, щоб кожна складалася з однакової кількості шляхетних і нешляхетних, заможних і бідних. Потім частина, на яку випаде жереб, вирушає шукати щасливої долі в інших місцях, а дві інші, позбувшись надлишкового населення, і далі користуються спадком своїх предків. Саме ці люди й зруйнували Римську імперію, у чому допомогли самі ж імператори, котрі покинули Рим, свою давню столицю, і перебрались до Константинополя, послабивши західну частину імперії: тепер вони приділяли їй менше уваги і, відповідно, віддали її на розграбування як своїм підлеглим, так і ворогам. І воістину: для того щоб зруйнувати таку величну імперію, що стояла на крові стількох звитяжних людей, потрібна була чимала ницість правителів, чимале віроломство підлеглих, чималі сила й завзяття зовнішніх загарбників; отже, згубив її не один якийсь народ, а об’єднані сили кількох народів. Першими вийшли з цих північних країн проти імперії після кімврів, переможених Марієм, римським громадянином, вестготи – ім’я це і їхньою мовою, і нашою означає «готи західні». Після низки сутичок уздовж кордонів імперії вони з дозволу імператора на тривалий час оселилися на Дунаї й, хоч із різних