Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

стане неспокійна, і вечори неспокійні, я б хотів бути де-інде. Багато що хотілося б зробити по-іншому, і бюро мені зовсім ні до чого, але потім я знову вирішив, що цілком заслуговую ударів по обличчю, коли висловлюю бажання, що перевершують цю реальність, цю належну тобі реальність.

      Чи можу я поїхати до Лорена[49]? Він, приміром, знає Піка[50]. Хіба не могло б легко статися так, що виплило моє перебування у Відні? Напишіть мені про це.

      Макс дуже схвильований тим, про що ви кажете про Пршибрама[51] з санаторію, він звинувачує себе в тому, що легковажно порвав те, що вже написав для нього. Він також має такі стосунки з владою, що міг би без особливих труднощів доскочити потрібного. Він дуже сильно просить вас підсумувати те, що слід сказати про кривду, завдану Пршибраму. Якщо можете, надсилайте мені цю коротку підбірку час від часу. (Російською означає: кажи.)

* * *

      Чомусь не можу більше нічого тобі написати, крім того, що стосується тільки нас, нас двох у штовханині світу. Все чуже, чуже. Несправедливість! Несправедливість! Але губи шепочуть іноді, а обличчя устромилось тобі в коліна.

* * *

      По Відні залишилася гіркота, можна я це скажу? Там, у лісі, на другий день, по-моєму, ти сказала щось на зразок: «Боротьба з передпокоєм довго тривати не може». А в передостанньому Меранському листі пишеш про хвороби. Як мені знайти вихід між двома цими речами? Я кажу це не з ревнощів, Мілено, я не ревную. Або світ такий малий, або ми такі величезні, в кожному разі ми заповнюємо його цілком. До кого мені ревнувати?

(Прага, 6 липня 1920 р.) 7) Вівторок, увечері

      Бачиш, Мілено, тепер я посилаю тобі навіть цей лист, зовсім не знаючи, що в ньому написано. Вийшло так: я обіцяв їй сьогодні о 03.30 бути біля її будинку. Збиралися покататися на пароплаві; але вчора я ліг дуже пізно і майже не спав, тому з ранку пневматичною поштою відправив їй записку: після обіду мені необхідно поспати, тому прийду тільки о 6-й. У своєму занепокоєнні, що за всіх письмових і телеграфних гарантій аж ніяк не бажало угамовуватися, я докинув: «Лист до Відня відішлемо тільки після того, як ми його обговоримо». Вона ж у напівнепритомності написала цього листа ще рано-вранці – хоча навіть не може сказати, що саме написала, – і відразу кинула у скриньку. Отримавши мою пневматичну депешу, бідолаха, обливаючись холодним потом, біжить на поштамт, примудряється десь вишукати лист, з радощів віддає службовцю всі свої гроші, причому тільки заднім числом лякається розміру суми, і ввечері приносить лист мені. Що мені тепер робити? Моя-бо надія на швидке, остаточне, успішне вирішення заснована на цьому листі і на впливі твоєї відповіді, і зізнатися, це надія безглузда, але іншої в мене немає. Коли я відкрию лист і заздалегідь прочитаю, я, по-перше, ображу її, а по-друге, напевно, не зможу його тоді відіслати. Ось і шлю його тобі заклеєного, віддаю в твої руки цілком і повністю, як уже віддав у ці руки себе.

      У Празі трохи похмуро, листів поки немає, на серці важкувато, і хоча зовсім неможливо, щоб уже прийшов який-небудь лист, серцю цього не поясниш.

      Ф.

      Її

49

Арно Лорен (1889–1945) – головний редактор видання «Tribuna».

50

Отто Пік (1887–1940) – чеський письменник, поет, драматург, перекладач, театральний критик, видавець. Син дрібного крамаря.

51

Карл Пршибрам (1883–1973) та його брат Евальд були друзями Кафки. Карл був пацієнтом санаторію «Veleslavín», який згадуватиметься згодом.