Пригоди казок. Наталія Уіллрайт

якраз дописував останні враження від подорожі, коли здалеку до нього долинули гучні звуки музики та пісень. По напрямку до Києва котив справжній цирковий обоз. Саме обоз. Не сучасні оздоблені автобуси, а старі скрипучі вози криті пересувними домівками і запряжені конями. Чим ближче під’їжджала процесія, тим голосніше ставала музика. Коли обоз порівнявся з автобусною зупинкою, Мілош завмер від подиву. На пологому даху першої надбудованої домівки розташувалися хористи з оркестром. Співаки на всі горлянки кричали пісні, а музики вроздріб грали на духових та струнних інструментах. І ні тих ні інших не бентежила створювана ними моторошна какофонія. Одразу за позбавленим слуху і голосу ансамблем їхав інший віз, з вікон якого виглядали напудрені жінки та чоловіки. Помітивши Мілоша, вони почали усміхатися і вітально махати руками. Художник машинально хитнув головою, продовжуючи з подивом спостерігати за незвичайним дійством.

      Услід за першим та другим возами їхали ще кілька будиночків на колесах. Вони виявилися не настільки багатолюдними, як перші, але все ж то тут, то там миготіли строкаті одежі циркачів. Останнім рипів старими осями напівзруйнований віз, над яким був надбудований величезний прямокутний ящик. Його дошки в деяких місцях прогнили і ці діри абияк було прикрито нерівно прибитими прямокутниками фанери. Саме за цим возом на буксирі їхав старий горбатий «Запорожець», розмальований єдинорогами. За кермом сидів чоловік, лице якого покривав товстий шар гриму, приховавши всі ознаки віку. Спочатку Мілошу навіть здалося, що водій «запоріжця» – звичайний манекен. Але той повернув голову убік молодого художника, на секунду посміхнувся кривою посмішкою, а після знову застиг в тій самій позі.

      Циркова процесія повернула на АЗС. Як тільки вози зупинилися на стоянці біля станції, музики та хористи закінчили свою виставу. На зміну какофонії прийшов неймовірний галас. Всі циркачі вийшли зі своїх будинків на колесах. Вони розбилися на групки, розосередившись по території автозаправної станції. Працівники цирку із задоволенням позували всім охочим. Вони сміялися та галасували. Деякі з них вирушили до місцевого маркету, інші розважали перехожих. Осторонь залишився стояти тільки чоловік без віку. Він застиг на місці, не приділяючи уваги зацікавленим перехожим. Чоловік ніби не мав ніякого відношення до своїх колег, що влаштували веселий балаган на автозаправці. Заклавши руки за широкий строкатий пояс, він уважно спостерігав за тим, що відбувається навкруги. Його маленькі чорні оченята хитро видивлялися з-під вицвілого капелюха, схожого на убрання як у Наполеона. До пари якому на чоловікові було вдягнено короткий фрак брудно-помаранчевого кольору, штани в яскраву смужку, зелений жилет і посіріла сорочка.

      На той час як циркачі окупували територію АЗС, Мілош прийшов до тями від ступору. Молодий чоловік прогулявся в напрямку стоянки, щоб сфотографувати для свого блогу незвичайний рух. Художник зробив кілька знімків на телефон, а після витягнув з рюкзака професійну фотокамеру. Він якраз закінчив фотографувати,