Название | Андрій Лаговський |
---|---|
Автор произведения | Агатангел Кримський |
Жанр | Литература 20 века |
Серия | Зібрання творів (Фоліо) |
Издательство | Литература 20 века |
Год выпуска | 1919 |
isbn | 978-966-03-9566-4 |
Цілую і благословляю. Твоя мати А. Лаговська».
Все це було писано поганою російською мовою, з безліччю помилок, а вкінці додано: «А по ея покорнейшой прозьбе писал отставной унтер-офицер Л. Стеценко и вам од себя кланяется».
– Нещаслива дикарка! – сумно сказав собі студент. – Три годи я вже її не бачив. Чи обмінилася вона хоч трохи? А от післявзавтрього побачуся з нею та побалакаю… Ну, а з листом що робити? Подерти чи далі ховати? Ат! Сховаю на незабудь.
Це кажучи, він поклав листа і вірш до шкатулки, а там далі поглядів на годинник. Було якраз вісім.
«Час іти каву пити… – подумав собі він, щирісінько таки радіючи, бо цілісіньку ніч не міг заснути, і в голові йому тепер гуло. – Може, як кави вип’ю, то голова посвіжішає. Пан і пані вже, мабуть, повставали та вже, десь певне, сидять у їдальні… А цікаво б знати, чи здобули вони телеграму од мого вченика?»
Діло діялось у Курщині, на селі, 17-го серпня. Лаговський жив тут на кондиції, в поміщиків Бобрових: він був став на літо за репетитора їхньому єдинородному синові П’єрові, що в маї не склав екзамена і мусив переекзаменовуватися в серпні. Два тому дні, на Пречистої, П’єр поїхав у Київ, бо передержку визначили йому на 16-те серпня, а його вчитель іще зоставсь на пару днів у Бобрових. Були на те причини; одна – тая, що не встиг позбирати своє манаття, адже останніми днями йому й години просвітньої не було через П’єра; а друге – він мав чекати, доки приспіє од П’єра телеграфічна звістка з Києва про результат його передержки.
Зійшовши із своєї світлички на низ, у їдальню, Андрій побачив там саму-но панію, величну grande dame[2]. Він поздоровкався з нею. Вона гордовито простягла йому рученьку та й закусила губу.
– Павло Гаврилович… уже… пішов по господарству, – дуже повільно й тихесенько, ніби вмираючи, проказала пані Боброва і єхидкувато вдивлялася в бліде, виснажене обличчя Лаговського (він був таки дуже хоробливий). – Павло Гаврилович давно вже напивсь кави, – тягла пані далі вже ораторсько-декламаторсько-навчальним тоном, – бо в нього немає такої звички, щоб спати до півдня.
«Скажена ти баба, от що! – зовсім не сердито думав студент, п’ючи тим часом каву і дивлячись у склянку. – Чи ж не ти сама, мегеро, наказала мені, щоб я приходив до їдальні точнісінько об осьмій годині, не раніш!» – намовляв він себе та без усякої таки злості, навіть гумористично трохи.
M-me Боброва спершу мовчки, згорда дивилася, як Андрій сьорбає свою каву, потім узяла зі столу телеграму та якийсь заліплений конверт.
– Од П’єра єсть телеграма, – сказала вона зловіщим голосом, – він її був послав ще вчора, а «нарочний» привіз допіру сьогодні… От прочитайте лишень.
Лаговський розгорнув телеграму, де стояло:
«Обеих переэкзаменовок не выдержал. Пьер».
Прочитавши бумагу, репетитор мовчки вернув її Бобровій.
– Яка була наша умова,
2
Знатна дама (