Андрій Лаговський. Агатангел Кримський

Істеричність та епілептичність загалом маркуються як ознака колоніального, підпорядкованого стану. Зустрівшись із погорільцями та почувши їхні історії, Лаговський починає ридати і не може зупинитися. Плачуть і селяни, а одна дівчина «заревла таким скрипучим голосом, неначе хтось сокирою або рубанком застругав по залізі». «Коли я божевільний, то принаймні маю потіху, що я не сам-но на світі божевільний: нас багато таких, – несподівано погадав Андрій, саме розмовляючи далі з хуторянами про їхні страждання. – Отже й прості люди, неінтеліґентні, люди близькі до природи, а диви – такі самі нервові, як і я».

      Фізично слабкий та істеричний, колоніальний суб’єкт, як демонструє Кримський, лишається інфікованим імперською владою. Він також лишається орієнталістом; фактично будучи суголосним східному світові, він, однак, не перестає асоціювати себе із західним раціоналізмом, скептицизмом, імперіалізмом. Йому легше ідентифікувати себе з тими, кому доступна «німецька опера з Байрейта, що має незабаром приїхати до Москви з Німеччини та й виставить увесь цикл вагнерівських опер», аніж із Зоєю-грекинею чи з матір’ю-українкою. Ототожнений із центром, із культурою, Лаговський протиставляє себе провінційному, природному і наївному.

      Закінчення роману має дещо тенденційний і штучний характер. Лаговський нібито повертається до матері, пробачає їй, запрошує до Москви, однак та відмовляється приїхати. Щороку Андрій мріє про поїздку додому і про розмову з матір’ю простонародною, тобто українською мовою. Звичайно, йому легше згадувати про матір, яка живе десь на Україні та чиї слова «причуваються» йому в Москві, аніж бути з нею. Іншування, або своєрідна орієнталізація свого народу з боку інтеліґенції, що пішла на службу до імперії, є внутрішньою колонізацією лише в рамках імперського дискурсу. В категоріях зовнішньої колонізації це є торгом за те, щоб реалізувати власне бажання стати імперським суб’єктом. Так підтверджується враження, що імперія – це обмін цінностей, а цінністю в метрополії стає і мова, і тіло, і «природність».

      Ця екзотична цінність дістається Андрієві Лаговському не безплатно – «чужу, нерідну любов треба заробити, – думав я, – чужу любов треба покупити ціною своєї інтересності, добрячої вдачі, прислужливості!». Материнська любов простої жінки натомість є продуктом «непокупованим-непродажним», «природним почуттям». Із цією ілюзією, яку дає імперіалізм своїм аґентам, і залишає Кримський читача у фіналі роману.

Тамара Гундорова

      Андрій Лаговський

Роман

      Частина перша

      Не порозуміються

      (Із життя істериків)

      І

      Дочекався я свого святонька.

      Виряджала в світ мене матінка…

      – Нехай, сину мій, ми працюємо,

      Нехай цілий вік ми горюємо —

      Та не всі ж, як ми, в землі риються:

      Може, є такі, що і миються.

      Як знайдеш таких, милий синочку,

      Простели