Халепи, що визначили долю народів. Олексій Мустафін

Дарій помер, і наміри батька довелося втілювати в життя його сину та наступнику Ксерксу.

      Ксеркс особисто очолив військо, яке через десять років після поразки під Марафоном вирушило до Греції. Афіняни й спартанці намагалися зупинити його спочатку біля Олімпа, а потім – у Фермопільській ущелині, проте сили були нерівними. Перси не лише захопили Афіни, а й спалили місто разом із храмами – на знак помсти за вбитих посланців і порушення присяги, яку дав посланцям Клісфен 507 року до нашої ери.

      Це вже потім була поразка загарбників у Саламінській протоці й біля Платей. Греко-перські війни тривали ще тридцять років і зрештою завершилися перемогою афінян. А Греція після перської навали стала зовсім іншою – тією, якою ми її звикли сприймати сьогодні, країною Перікла, Фідія й Аристотеля.

      Звісно, Клісфен не міг передбачити таких далеких наслідків місії до двору перського сатрапа. Власне, як ми бачимо, він не усвідомлював навіть ближчих результатів своєї помилки. Цікаво, до речі, що симпатії до персів, або, як казали самі греки, «мідізм», були притаманні не лише Клісфену, а й багатьом іншим ватажкам афінської демократії.

      Навіть переможець Ксеркса Фемістокл таємно листувався із супротивником, даючи царю поради, як поводитися в тій чи інший ситуації. Патріотичні еллінські історики згодом пояснювали це дипломатичною хитрістю афінянина. Проте перси були, вочевидь, іншої думки. Бо інакше б не надали Фемістоклу прихисток після того, як його вигнали з Афін. І не віддали б у керування кілька анатолійських міст, як якомусь сатрапу.

      Згодом гроші від персів отримували й сумнозвісний Алківіад, і демагоги (це не образливе прізвисько, а позначення ватажків «демократичної партії») Епікрат і Кефал, і навіть Демосфен – найпалкіший захисник грецької свободи від зазіхань македонських царів Філіппа й Александра. Проте і Філіпп, і Александр теж уважали себе «борцями за свободу Еллади» від зазіхань Персії та месниками за жертви, принесені греками під час «ксерксової навали».

      Сьогодні від грандіозного палацу перських царів залишилися лише руїни

      Александр, зрештою, не лише зруйнував державу Ахеменідів, а й спалив її столицю. Недоброзичливці казали, що пожежа сталася випадково, бо македонський володар із соратниками перепилися й завісу підпалила гетера Таїс. Але сам Александр згодом переконував, що виконав свій священний обов’язок і помстився за Афіни, спалені Ксерксом. Тож зрештою за «формулу Артаферна» важку ціну заплатили не тільки непередбачливі греки, а і її винахідники – перси. Хай і на два сторіччя пізніше.

      Потрійна зрада царя Теннеса

      Фінікія, 350 рік до нашої ери

      Історію стародавньої Фінікії не лише в школі, а й в університетах зазвичай вивчають побіжно. З одного боку, важко ігнорувати винахідників абетки, пурпура й заморської колонізації, з іншого – більше уваги традиційно приділяють і справді «блискучій класиці», Греції та Риму. Тож про фінікійців радше згадують