Знайди мене. Зоряна Лешко

в Академію мистецтв.

      Хлопці? Матвій, як виявилось, зустрічався з нею заради спортивного інтересу й кількох безкоштовних уроків. Марійка помічала зацікавлені погляди хлопців і мимовільний шок у тих самих очах, коли наче ненавмисно показувала свій рубець. Вона відчувала якесь неприродне задоволення, відшиваючи таким чином залицяльників, і злораділа та ненавиділа себе одночасно. У цьому житті вона нікому не потрібна, крім тата, але ще трошки – і почнеться нове життя.

      Марійка чекала свого шістнадцятого дня народження, щоб покинути ненависну квартиру і старе життя назавжди.

      І ось вона тут. У будинку своєї мрії. Тут ще пахне штукатуркою, фарбами, деревом, але кімнати величезні, світлі, вона матиме власний балкон та ванну й буде повноправною господинею, аж поки тато…

      Ні, Марійка не хотіла думати, що тато приведе когось у цей дім. А навіть якщо й так – та жінка не буде такою, як Валєра.

      – Заєчко, ти де?

      Марійка збігла сходами вниз.

      – Тат, ну яка я вже заєчка?

      – До вісімнадцятої тридцять чотири ти ще заєчка, а потім буде видно.

      – Татку, тут та-а-ак класнюче! І я буду спати у своїй кімнаті вже сьогодні. Спочатку хотіла на розкладачці внизу, але ну його. Кину матрац на підлогу і висплюсь, як ніколи.

      – Ти впевнена, що хочеш переїхати вже сьогодні?

      – А…

      Марійка не знала, що думати. Тато не хоче? Він же обіцяв!

      – Тобі ж треба буде добиратися до школи майже годину.

      – Тату, ще неповних два місяці школи. Я витягну, не переживай. Головне – що я тут, а вони всі там.

      У животі по-зрадливому голосно забурчало, і вони дружно розсміялися.

      – Їдьмо в центр святкувати. Заодно обговоримо плани на майбутнє.

      Марійка ще ніколи не була у справжньому ресторані й не пила справжнього вина. Захоплена обстановкою залу, вона забула вдати перед татом чемну дівчинку і, лише помітивши його примружений погляд, поспішно перепитала:

      – А мені можна?

      Тато розреготався й собі надпив із келиха.

      – Тільки не кажи, що ти досі не пила алкоголю.

      Марійка чомусь густо почервоніла й несподівано з викликом відповіла:

      – Пробувала, і не раз. А що?

      – І як у порівнянні?

      Вона мовчки дивилась на тата й думала, який же він усе-таки крутий.

      – Нема слів.

      І справді, як можна порівнювати чорнило, часто закисле, чи засолодке, або й геть чисто спиртове, зі справжнім вином? Терпкість, яка спочатку не сподобалась, залишала приємний післясмак. Хотілося вдихнути леткий аромат, зробити ще один ковток, заплющити очі й знову відчути, як змінюється смак.

      – Ти маєш можливість вибору, і я хочу, щоб вибирала найкраще.

      Марійка це чомусь сприйняла як виправдання й відкуп за минулі п’ять років. Замість усмішки у відповідь, вона зробила ще один ковток і задоволено замружилась. Для чого показувати татові, що їй не сподобалися його слова? Для чого ображати й починати нове життя з непорозуміння?

      – А що святкуємо?

      Марійка