За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.

      Секлита. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.

      Сідають.

      Голохвостий. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… сколько у мене лиха на думці!

      Секлита. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!

      Голохвостий. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?

      Секлита. Та так, так!

      Голохвостий. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?

      Секлита. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!

      Голохвостий. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…

      Секлита. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?

      Голохвостий. Та син же… тольки, конешно, образованний, розумом вийшов на весь Подол!

      Секлита. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!

      Голохвостий. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак.)

      Секлита. Так ви от які! Куди ж нам до вас?

      Голохвостий. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене прóста, до прóстої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!

      Секлита. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів – аби хіть!

      Голохвостий. Так, так… а де пак вона?

      Секлита. На базарі ще; незабаром буде.

      Голохвостий (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!

      Секлита. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?

      Голохвостий. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене ділá, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!

      Секлита. Я вас од своїх іменин не пущу…

      Голохвостий. Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік.) Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (До Секлити.) Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує.) Дай боже вам щастя і здоров’я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує.)

      Секлита. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік.) Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!

      Голохвостий. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть когда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить…

      Секлита. Заходьте, заходьте, просимо…

      Голохвостий (встає). Так уже на цей раз прощайте.

      Секлита. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши