За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

плаття, шалі, сукні… яких квіток позаводить…

      Проня. Мамонько!

      Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?

      Явдокія Пилипівна. Куріть, здорові! (До старого.) Ну й розумний же!

      Прокіп Свиридович. Аж страшно!

      Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?

      Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й та бака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…

      Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку! (До Голохвостого.) Позвольте і мені папіроску!

      Прокіп Свиридович. Вони курять?

      Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.

      Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!

      Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!

      Прокіп Свиридович. Вагню!

      Xимка виходить з повною покришкою жару.

      Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!

      Xимка. Так і казали б, а то «вагню»…

      Явдокія Пилипівна почина шукати.

      Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. (З хвиглясами йде в середні двері за Химкою вслід.)

      Вихід XIV

      Ті ж без Голохвостого.

      Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали – три мішки гречаної вовни?

      Явдокія Пилипівна. Та я ж мовчала…

      Проня. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!

      Прокіп Свиридович. Не знаю вже, як з ученими…

      Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.

      Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені…

      Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері одчинити?

      Проня. Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!

      Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!

      Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!

      Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.

      Вихід XV

      Проня й Голохвостий.

      Голохвостий (з папіросою). Звольте! Закуріть!

      Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.

      Проня. Ваша папіроска шкварчить.

      Голохвостий. Ето в грудє моєй-с!

      Проня. Чого?

      Голохвостий. Од любви!

      Проня. Ах, што ви!

      Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

      Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвостого.) Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому: у вас стольки баришень…

      Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, – і больше в нікоторому мєстє.

      Проня. А ви