Бікфордів світ. Андрей Курков

той без дозволу не відпочивав – сам Федір Грицак старався бути постійно поруч. Він сидів на кормі поряд із Харитоновим і дивився в уранішній горизонт. Федір теж раз у раз провалювався в дрімоту, і ось перед черговим провалом він помітив на горизонті чорну цятку. Грицак зібрався з силами, розплющив очі, дістав зі своєї польової сумки бінокль і приставив його до втомлених очей.

      Цятка виявилася човном, повним гітлерівців.

      – Харитонов! – через силу вигукнув Грицак. – Принеси з кубрика ящик гранат!

      Рудобородий, хитаючись, зашкутильгав до кубрика. Приніс ящик і запитав:

      – А навіщо?

      – Ворожа атака. Причепи прапор до радіощогли! Стій! Відставити!.. Ні, чіпляй!

      Харитонов терпляче дослухав до кінця і виконав наказ. Тепер і він уже бачив невелику шлюпку з десятком німецьких матросів, які ледве ворушили веслами в їхньому напрямку. На ворожу атаку це було не схоже, тим паче, що, наблизившись до метрів трьохсот, вони щось закричали і замахали руками.

      – Либонь, здаються! – самовдоволено мовив старший матрос.

      Німці знову взялися за весла, а один із них підняв у руці автомат, до дула якого було прив'язано білу ганчірку.

      – Раз, два, три… – рахував німців Грицак. – Вісім гадів і жодного офіцера…

      – Вір капітулірен! – хрипко закричав один із німців.

      – Це добре… – кивнув старший матрос.

      Німці опустили весла на воду метрів за десять від борту баржі й напружено-вичікувально дивилися на двох радянських матросів, один із яких видався їм дуже дикого вигляду та вдачі, а другий, гладко поголений, який тримав автомат за ремінь, не викликав явного занепокоєння. Німці неголосно порадились і почали на очах у Грицака й Харитонова кидати у воду свої автомати.

      Грицак опустився навпочіпки біля гранатного ящика і, зіщулившись, спостерігав за ворогами, що напрошуються в полон.

      – Треба їм щось крикнути… – Харитонов обернувся до командира.

      – Не треба, – відрізав Грицак. – Їхня батьківщина нам скаже спасибі!

      Він намацав у ящику гранату, натреновано зірвав чеку і метнув гранату просто в човен.

      – Лягай! – крикнув він, падаючи на палубу.

      Харитонов упав долілиць.

      Вибух здійняв угору воду, дерево й людей. Поряд із головою Харитонова дзвякнув осколок, ударившись об залізну палубу. Харитонов розплющив очі й побачив, що це не осколок – перед ним лежав відірваний вибухом палець із золотою обручкою. Рудобородий зажмурився й тут же відчув у роті гіркий присмак – занудило. Постарався стриматись, але не зміг. Відповз до борту й перегнувся. Коли трохи відпустило, Харитонов підвівся й подивився на всі боки. По рожевуватій воді плавали уламки шлюпки. Грицак спокійно сидів на палубі та, позіхаючи, поглядав на свого підлеглого.

      – Гаразд. Біс із тобою, йди спати! – мовив він.

      – Навіщо ти?.. – загальмовано запитав Харитонов, не дивлячись на Грицака.

      – Для