Месопотамія. Сергій Жадан

сподіватися, що ти будеш тримати їх при собі. І тут хтось обережно й коротко торкнувся мого плеча. Я здригнувся й різко озирнувся назад – за спиною стояла Аліна, вибачливо усміхаючись і простягаючи мені серветки. Я теж заусміхався, схопив ці чортові серветки, вони тут-таки посипалися в мене з рук, я вилаявся й нахилився, аби зібрати їх, підіймаючись, стукнувся головою об стіл, виводячи всіх із трансу. І всі знову навперебій заговорили, а найголосніше заговорив Беня, то й слухати почали його. Аліна так і завмерла позад мене, стояла й слухала. Беню це помітно напружувало, зрозуміло було, як старанно й дбайливо він добирає слова, аби не образити вдову. Говорив, зазираючи нам в очі, ніби просячи про підтримку та розуміння, мовби пояснюючи: ну, ви ж усе розумієте, підтримайте мене, потвердіть мої слова, нагадайте, як там усе було насправді. Ми нагадували й потверджували. Аліна постояла якийсь час, нахилилася до столу, зібрала порожні келихи зі слідами помади й хотіла було рушити в дім, проте щось її затримало, щось змусило далі слухати цю розповідь, яка весь час обривалася й починалася з іншого місця. Туман підступав усе ближче, тихо й невблаганно наближаючись до її теплого тьмяного тіла.

      – Скажу так, – якось здалеку почав Беня. Він стояв під лампою й тримав у руках стопар, ніби виголошуючи тост. Причому виголошував його, звертаючись перш за все до дядь Саші, котрий у сутінках став зовсім темний, гостроносий і непроглядний. – Що мені найбільше подобалося в Мараті, – вів далі Беня, – це його чоловічі якості.

      Він роззирнувся по нас, чекаючи на підтримку, проте ми не зовсім розуміли, що саме він має на увазі, тож Беня знову звернувся до дядь Саші.

      – Я хочу сказати, – пояснив він, – що Марат завжди був таким, яким має бути справжній чоловік – дорослим і відповідальним.

      Усі погодились, а Беня продовжив:

      – Ми ж разом ходили до школи, правда? Ми одного віку. Коли Марат записувався на бокс, я ходив записуватися з ним.

      – Я теж, – додав Костик.

      – І я, – додали в один голос ми із Семом.

      – Так, – продовжив Беня, – але нас не взяли. Я знаю, – знову звернувся він до дядь Саші, – у вас там, на Кавказі, кожен другий боксер. Або самбіст.

      – Або альпініст, – додав дещо не в тему Костик.

      – Але Марат був справжнім бійцем, – не дав перебити себе Беня. – Він навіть режим не порушував. Навіть коли почав зустрічатися з Аліною, – звернувся Беня вже до Аліни, – не пропускав тренування.

      – Так-так! – підхопили ми в один голос. Аліна напружилась, порожні келихи озвалися в її руках. Усі затихли.

      – І тут, – сказав Беня, перевівши подих, – я можу розповісти вам таку історію. Можливо, ви її не знаєте.

      І почав розповідати. З його слів виходило так, що перші рукавички Маратові подарував тато. Ще коли Марат не стояв як слід на ногах. Себто спочатку Марат навчився шанувати батьків, потім боксувати, а лише потім – ходити. Боксував він натхненно й наполегливо, всюди і весь час.