Сини змієногої богині. Валентин Чемерис

і таку могилу знайшли. У якій віки – ба, ба тисячоліття! – спочивають двоє антагоністів – кіммерієць і скіф. Ті, які ненавиділи за життя один одного і один одного намагалися знищити. Чи – бодай підкорити. Скіфи вибивали кіммерійців з Причорномор’я, кіммерійці відборювали право на Причорномор’я, що до приходу туди скіфів було їхньою батьківщиною. Відборювали і програли. І зникли, а край їхній, Кіммерія, став звідтоді Скіфією. Але двоє з них лежать в одній могилі як побратими, хоча братньою ту могилу і не назвеш.

      Це біля Олександрівки Новомосковського району Дніпропетровської області. Курган чомусь безіменний, в археологів під номером шість. У 1977 році його дослідила археолог Ф. Ковальова (там була зона зрошувальної системи учбового господарства «Самарське» і могила йшла під ніж бульдозера – Ковальова рятувала те, що можна було врятувати).

      Курган звідтоді знаний ще й тому, що то виявилося одне з небагатьох скіфських поховань, здійснене у дерев’яній колоді, що правила за труну-домовину. (Колоду, видовбану зсередини, слов’яни споконвіку використовували як вулик, човен, ночви і т. ін. А ще у ній ховали небіжчиків – в давні часи колода була попередницею домовини. На колодах біля дворів сиділи вечорами з сусідами, колодки відігравали й роль дерев’яних кайданів, які в старовину надівали на ноги, руки, шию заарештованого, диба.)

      Висота кургану була трохи менше метра, діаметр – 30 м. У насипі – залишки тризни. По кіммерійцю і по скіфу. Основне поховання – кіммерійське. Ясно, що він пішов раніше на той світ – може, скіфи його і вбили? А ось скіфа поховали – підховали – в чужій могилі. Впустили його в кіммерійську, аби не мати мороки з насипанням нової. Мовляв, помиряться на тім світі, свої ж, як кажуть, люди. Поховали в овальній ямі з дерев’яним перекриттям. Скіф упокоївся у видовбаній колоді на спині, на ньому – платівчастий обладунок, що складався з панцира, штанів та шолома. Біля колоди поклали два списи, сагайдак, фібулу, дерев’яну чашу із золотими обкладками, аби колоднику було з чого на тім світі пити (а втім, у пізніші часи, вже на Русі колодником називали арештанта, в’язня у колодках). А ще поклали меч у золотих піхвах, бляшку у вигляді жука скарабея… Жаль, що спільну могилу кіммерійця та скіфа розкопали – хай би земля їм була пухом!..

І нарешті останнє Р. S.

      Ось що ще залишилося в науці від загадкових племен кіммерійців.

      Перше.

      Кіммерійський вік і ярус (від назви племен кіммерійців) – середній вік пліоценової епохи неогенового періоду[15] та відклади, що утворилися на той час. На Україні відклади кіммерійського віку і ярусу (глини, піски, пісковики, вапняки) поширені в Причорноморській западині. Їхня потужність – 120 мільйонів років. З ними пов’язані поклади бурих залізняків (Керченський залізорудний басейн).

      Друге.

      Кіммерійська складчастість (від назви племен кіммерійців) – деформації земної кори, що відбулися в середині й кінці мезозойської ери. Проявилась у вигляді потужних складко– і гороутворюючих процесів інтрузивного

15

Неогеновий період і неогенова система, – неоген – другий період кайнозойської ери та відклади, що утворилися в той час приблизно 25 мільйонів років тому.