.

дуже правильні за анатомією, але справді виразні постави хлопчаків із сітками… На жаль, десь при переїздах, більшість тих неправильних, але дуже живих малюнків, загубились.

      – У воду! – вигукує отаман.

      І сітки занурюються в тугі струмені води. Вода напинає сітки й дерев’яні розпірки дрібно тремтять.

      У жовтаву воду падають навкісно тіні від людських тулубів і сіток.

      – Виймай! – дає команду отаман.

      Блищать на сонці веселкою мокрі сітки. Виблискують, мов срібні зливки, тріпотливі рибинки. Вправними рухами рибалки пхають улов за спину в фанерну круглу коробку. Риба дзвінко стукотить у коробках. Наче справжній барабанний бій.

      Рибалки проходять угору кроків сорок і знову занурюють у воду сітки.

      І знову підносять вгору сітки й кожен виймає з них улов. Ураз капловухий хлопчисько зривається криком: «Щука! Щука!» Хапає сітку обома руками, схиляється до неї, припадає до розпорок грудьми. Велика щука, що невідомо як ускочила до хлопчакової сітки, згинається кільцем, пружиною розпрямляється й скажено тріпочеться у вузькій сітці. Тріскають вічка! Хлопчисько репетує, аж заходиться й ось-ось полишить сітку з такою неймовірною здобиччю.

      Дебела дівчина, яка поруч нього бреде в потоці, передає свою сітку сусідові й кидається на допомогу малому. Вона вихоплює сітку зі щукою й вискакує на берег. Легко і вправно вивертає сітку.

      Велика слизька щука, уся в жовтих цятках по темному тілу, вигинається, підскакує, б’ється об землю.

      Дівчина каменем гамселить щуку по голові та ледве впихає у хлопчикову коробку.

      Хлопчисько повертається на місце. Дівчина забирає свою сітку в сусіда.

      Ловці повільно рухаються вгору.

      Береги розширилися пласким зеленим подом. І буйна трава геть уся засипана білим цвітом ромашок. Понад самісінькою водою густотрав’ям бредуть хлопчаки-носії. Поки що їм рідко доводиться підхоплювати рибу, яку викидають на берег рибалки без сіток.

      Згинаються й розгинаються лискучі засмаглі спини хлопців. Раз у раз крізь плюскіт і шум води пробивається голос отамана.

      Вода вибиває з-під ніг каміння, зрошує бризками, сонячні спалахи засліплюють очі.

      Через річку ланцюгом поставали люди. Вони розгинаються й нахиляються, а в їхніх руках мокрими мереживними дзвонами виблискують сітки.

      До запори рибалки йшли проти течії години зо дві. І річка крутила то ліворуч, то праворуч. Дно було то кам’янисте, то мулисте. І вода то шумувала, то розтікалась маслянистим плесом. А праворуч і ліворуч здіймались кручі з кучерявими деревами.

      Настає найрішучіший момент – дійшли до запори.

      Лютує вода в камінні, піниться. Бризкає на випечені сонцем пласкі брили.

      Підкова розпадається на окремі шматки – кожен рибалка шукає своє місце. Течія зносить їх, збиває з ніг, вивертає їхні тіла й піднімає сітки, вириває сітки своїм шаленим бігом.

      Серед пінистих струменів у водяному пилу руки здіймають сітки-сакулі, мов блискучі