Шепотун у пітьмі. Говард Филлипс Лавкрафт

символами. Однак сказати напевне, що саме було зображено на цьому камені, я не міг. Які геометричні принципи лягли в основу його ограновування – а в мене не було жодного сумніву, що це була ручна робота – я навіть не міг припустити. Ніколи раніше я не бачив нічого, що здавалося б мені настільки дивним і безумовно чужим нашому світові. Видно було дуже погано, але один або два ієрогліфи, які мені все ж вдалося розгледіти, спантеличили мене. Звичайно, це могла бути підробка, оскільки, думаю, не лише мені доводилося читати жахливий і зловісний «Некрономікон» божевільного араба Абдули Альхазреда, проте, по спиною мені пробіг неприємний холодок, коли я впізнав у цих письменах певні ідеограми, які, як я знав зі своїх досліджень, були пов'язані з жахливими історіями про монстрів, які існували ще до того, як виникла Земля та інші об'єкти сонячної системи.

      Ще три знімки зображували болота та пагорби, де, мабуть, були знайдені сліди таємничих створінь. Ще на одному фото був дивний слід на землі зовсім поруч з будинком Еклі, який, за його словами, він сфотографував вранці після ночі, коли собаки гавкали сильніше, ніж зазвичай. Зображення було дуже нечітким, тому складно було зробити якісь точні висновки, але слід дійсно здавався неймовірно схожим на той інший слід або відбиток кігтя, сфотографований на безлюдній височині. На останньому фото був зображений будинок самого Еклі: акуратний білий двоповерховий будинок з мансардою, побудований близько півтора століття тому, з доглянутим газоном і викладеною каменем доріжкою, яка вела до різьблених дверей у георгіанському стилі. На галявині сиділи кілька величезних мисливських псів, а поруч з ними стояв чоловік приємної зовнішності з коротко стриженою сивою бородою. Наскільки я зрозумів, це був сам Еклі, і судячи з лампочки у його правій руці, саме він був автором цього знімка.

      Від фотографій я перейшов до довгого листа і на наступні три години поринув у вир невимовного жаху. Якщо раніше Еклі описував все у загальних рисах, то тепер його розповідь рясніла деталями. Він наводив довгі списки слів, підслуханих вночі у лісі, до найдрібніших подробиць описував жахливих рожевих істот, які снували вночі у густих заростях гірських схилів, і вів жахливу фантасмагоричну розповідь про свої дослідження та чудернацькі історії божевільного шпигуна-самозванця, який наклав на себе руки. Я зіткнувся з іменами та термінами, які раніше зустрічав лише у найзловісніших контекстах – Юггот, Великий Ктулху, Тсатхоггуа, Йог-Сотот, Р'льєх, Ньярлатхотеп, Азатот, Хастур, Йіан, Ленг, озеро Халі, Бетмура, Жовтий Знак, Л'мур-Катулос, Бран і Магнум Інномінандум – я ніби перенісся у безпам'ятні епохи та потрапив у якийсь невідомий паралельний вимір, світ стародавніх, потойбічних сутностей, про яких божевільний автор «Некрономікона» міг лише приблизно здогадуватися. Мені стало відомо про джерела первісного життя і про потоки долі, які виникали з них, і навіть про крихітні життєві струмочки, які, як виявилося, тісно пов'язані з долею нашої планети.