ТТ. Василь Лой

вона була досить твердою, не давала можливості щось намацати під нею.

      Гоша обійшов машину, зупинився біля водійських дверей, у верхній частині дверного отвору відкріпив викруткою гумове ущільнення, опустив край пластикової оббивки й просунув руку. Як йому здалося, за бажання там можна було заховати навіть невеликий арсенал. Обернув пістолет ганчіркою й щільно уклав його, проштовхнувши ближче до лобового скла, набої висипав у поліетиленовий пакунок і розподілив поруч з пістолетом, ущільнювальну гумку повернув на місце, закрив-відкрив двері, постукав по стелі – нічого незвичайного, чи несподіваного він не бачив.

* * *

      Квартира в хрущовці, у якій Гоша прожив усе своє життя, від гаража була недалеко, в межах кілометра, ближче до Покровського ринку. Хоча, все життя, сказати не можна: відразу після школи пішов він у ментівку вчитися, правда, знань було не зовсім достатньо. Вступити допоміг Віктора батько, ніби як тоді дружили вони, а, вірніше, разом вешталися по вулицях і пацанів з інших районів били та гроші відбирали. Поки в ментівці навчався, жив у гуртожитку; потім, коли розподілили в частину на Мотелі, жив там же: з матір’ю не міг, якось не складалося в них, відвідувати – іноді відвідував, але не більше. Батька свого не знав і зовсім.

      Гоша йшов дворами – так було ближче. Коли повернув за паркан дитсадка, по ходу вперед біля під’їзду одного з будинків побачив машину поліції ДНР – відвертати не мало сенсу, було пізно. Неприємний холодок пробіг у нього по спині, майнула думка: «Невже Вітя здав? Добре, що з собою нічого забороненого не мав».

      Двері машини повільно відчинилися, безсумнівно через інтерес до його персони. Неприємний холодок застряг десь поміж п’ятим і шостим шийними хребцями, непомітно перетворившись на легкий, прохолодний піт. Комендантська година ще не настала, але було темно й безлюдно, тривожно та навіть моторошно. Ходити по темних дворах було не тільки ризиково, а й небезпечно, може, навіть, смертельно небезпечно. Тут не було ані слідчих, ні судів, ні адвокатів і прокурорів, а діяв закон ствола й сили, тупої і нещадної.

      Двері авто відчинилися ширше й вийшов поліцейський, поправив автомат-короткоствол на ремені та спокійно, по-хазяйськи сказав:

      – Стояти.

      Гоша зупинився. Поліцейський підійшов до нього, обійшов навколо:

      – Руки в сторони.

      Гоша поклав на тротуар пакунок, підняв руки й розвів їх, як було наказано. Поліцейський поплескав по ньому долонями від пахв до щиколоток, зачепив пальцем пакет, посвітив ліхтариком і зазирнув усередину:

      – Куди топаєш?

      – Додому.

      – Документи!

      Гоша простягнув паспорт. Ретельно не придивляючись, поліцейський перегорнув сторінки, підійшов до своєї машини й сунув комусь усередину салону, знову поправив автомат:

      – Буду ставити питання – відповідати швидко, не думаючи. Номер квартири?

      – 35.

      – Під’їзд?

      – Другий.

      – Квартира на майданчику за рахунком?

      – Третя.

      – У