Вінстон Черчилль. Ирина Костюченко

у вас передчасні стрімкі пологи. Ви мене розумієте? – звернувся до Дженні «капітан».

      Вона кивнула та почула переляканий голос Емі:

      – Корсет! Лікарю, що робити? Мене руки не слухаються!

      – Та ріжте вже ці шнурки! І шпильки повитягайте – тільки ви знаєте, куди їх натицяно. А мені працювати треба… І з зачіски, з зачіски теж! – роздратовано кинув баритон.

      – І браслет? І сережки? – швидко зметикувала Емі й закопошилася біля своєї пані.

      Лікар звернувся до леді Черчилль.

      – Вам буде неприємно, але все повинно минути дуже швидко. Наразі ви мусите слухатися тільки мене. Чуєте?

      Вона зробила ще одну спробу підвестися. Її нудило.

      – І без заперечень, леді. Я не ваша покоївка, а лікар… Не турбуйтеся, я хірург, не таке в Індії бачив, – сказав «капітан», поступово перетворюючись на незнайому людину з рудими бакенбардами, в жилеті та з закасаними рукавами сорочки.

      – Так-так, – тільки й змогла вичавити Дженні, заплющивши очі й до крові закусивши губу. – Тільки б це пекло закінчилося якнайшвидше-е-е-е…

      Так 30 листопада, під музику розкішного балу, яка заглушувала стогони, в крихітній кімнатці родового маєтку герцогів Мальборо, леді Черчилль, дочка заможного американського промисловця та дружина лорда Рендольфа Черчилля, члена партії торі й депутата британського парламенту, народила свого первістка.

      Це була перша пригода для передчасно народженого хлопчика, якого за століття англійці визнають «найвеличнішим британцем усіх часів». Завдяки Богу, професіоналізму військового хірурга, який випадково опинився на балі, а також кмітливості трьох служниць, ця двокілограмова синенька грудочка погано, але самостійно дихала! Ба більше: хлопчик навіть попискував і агукав – либонь, почавши репетирувати одну зі своїх знаменитих промов, а чи формулюючи першу в’їдливу цитату. «Якщо ви крокуєте пеклом – ідіть, не зупиняючись», – так він народився, так він і жив.

      Ці слова прозвучать на початку ХХ століття! А 1874 року, поки майбутній сер Вінстон-Леонард Спенсер-Черчилль опановував життя, а його мати заприсягалася, що більше дітей не народжуватиме, героєм дня став лікар! Він з усмішкою приймав вітання, не знаючи, куди подіти руки, почервонілі від частого миття.

      – Вас не було лише півтори години! Це так дивно! Ви маг і чарівник, – захоплено вигукнула жінка років сорока п’яти, оточена п’ятьма доньками віком від 15 до 25 років.

      – Гадаю, леді за подібних обставин ведеться сутужніше. Ви це напевне знаєте! – пожартував лікар.

      – Народився семимісячним, як Наполеон, – зауважив гладкий літній джентльмен; здається, колишній міністр.

      – Сподіваюся, що силою та хоробрістю цей малюк вдасться у «корсиканське чудовисько». Та нехай нащадок герцогів Мальборо принесе світу мир, а не горе та знегоди, – парирував виснажений хірург.

      Тим часом він метикував, який рахунок виставити лорду Рендольфу Черчиллю, коли той повернеться. «Яку ж цифру туди вписати? Не хотілося