Психологія мас. Густав Лебон

стовпи суспільства падають один за одним, могутність мас є тією єдиною силою, котрій нічого не загрожує і значення котрої стає все більшим. Епоха, що надходить, буде справді ерою мас.

      Щонайбільше століття тому традиційна політика держав і суперництво монархів були головними факторами подій. Думку мас не брали до уваги, зрештою, її й не було. У наш час на політичні традиції, на особисті схильності монархів, на їхнє суперництво більше не зважають, навпаки, голос натовпу стає переважаючим. Маси диктують урядові його поведінку, й саме до їхніх побажань він намагається прислухатися. Не наради володарів, а дух натовпу визначає тепер долю націй.

      Вступ народних класів на арену політичного життя, тобто, насправді їх поступове перетворення на керівні класи, є однією з найвидатніших рис нашої перехідної епохи.

      Цей вступ спричинений насправді не всезагальним подаванням голосів, котре протягом тривалого часу не мало самостійної, панівної ролі й легко підпадало під сторонні впливи. Прогресивний зріст могутності натовпу відбувся, перш за все, шляхом поширення певних ідей, котрі повільно насаджувалися в головах, а потім – через поступове утворення асоціацій індивідів для здійснення теоретичних надбудов. Через асоціювання натовп напрацював ідеї (якщо не зовсім справедливі, то, принаймні, цілком чіткі) для відстоювання своїх інтересів і здобув усвідомлення своєї сили. Натовп утворює синдикати, перед якими капітулює будь-яка влада одна за одною, й організовує біржі праці, що прагнуть керувати умовами роботи й платні. Натовп надсилає до урядових зібрань своїх представників, котрі позбавлені будь-якої ініціативи й слугують лише простим знаряддям тих комітетів, що їх обрали.

      У наш час вимоги натовпу стають все визначенішими. Обмеження робочого часу, експропріація шахт, залізниць, фабрик, землі, справедливий розподіл продуктів і т. д., і т. д., – ось у чому полягають вимоги натовпу.

      Мало схильні до теоретичних міркувань, маси зате дуже схильні до дії. Завдяки своїй нинішній організації натовп здобув величезну силу. Догмати, котрі щойно з’явилися, скоро здобудуть силу старих догматів, тобто, ту тиранічну панівну силу, котра не допускає жодних зауважень. Божественне право мас повинне замінити божественне право королів.

      Письменники, яким симпатизує наша сучасна буржуазія й які краще за будь-кого вміють висловити її трохи завузькі ідеї, поверховий скептицизм і, разом з тим, надмірний егоїзм, губляться від одного вигляду нової сили, що зростає перед ними, і щоб якось здолати «безлад», що панує в головах, звертаються з відчайдушними відозвами до моральних сил церкви, котрими вони колись так нехтували. Вони розповідають нам про банкрутство науки і, як грішники, що розкаялися після повернення з Риму, закликають нас до вивчення істин одкровення. Та всі ці новонавернені забувають, що вже запізно! Якби навіть насправді Божа милість зійшла на них, усе-таки вони не могли б тепер мати достатньої влади над душами, так мало зацікавленими тими питаннями,