Жесть. Сашко Ушкалов

хапаючи ротом повітря, кивнув той, – я б сказав… хуйово…

* * *

      Вечір олігарха так само був не з приємних.

      – Ольга Павлівна, – стартував він з порога на тещу, щойно опинився на ґанку її помешкання, – скажіть, вам чогось у цьому житті не вистача?

      – Ілюша, – виставила вперед обидві долоні теща, – по-перше, не кричи на матір своєї дружини, а по-друге, чого це ти довбеш мене філософськими питаннями?

      Корчагін осікся. Ніде правди діти, теща, колишній заводський бухгалтер, рідко коли лізла за словом у кишеню.

      – Ольга Павлівна, давайте начистоту, – уже спокійніше почав Корчагін. – Те, що ви зараз почуєте, як мамі моєї дружини, може вам не сподобатись…

      – Ти зраджуєш Мариночку? – звела брови теща.

      – Ні… – позадкував Корчагін. – Просто я дивлюсь в інтернеті все, що мені хочеться…

      – Ілюша, я тебе не зовсім розумію… Усе нормально, ти здоровий?

      – От і я, – мовив Корчагін, – не дуже вас розумію. Вам що, грошей мало? Чи це у вас вікове?…

      – Послухай мене, Ілюша, чого це ти думаєш, що я буду терпіти твоє хамство?

      – А чого це я, – схопився за голову Корчагін, – на сайті, де всякі там… показують себе за гроші, раптом бачу свою тещу?

* * *

      – Знайди і скинь цього гівнюка з Ай-Петрі… – просичав Корчагін у слухавку, говорячи з начальником своєї спецслужби.

      Карета швидкої з тещею на борту саме відчалювала від будинку. Сіялась мжичка. Корчагін глянув у приморські небеса – вони були вологі й непроглядні, як скло його джипа.

      – Слухай, – спитав він того-таки начальника, набравши його хвилин за сорок, – ви його ще не скинули?

      – Ні, – відповів начальник захекано. – Оце якраз тягнемо підараса на зубець. Ще метрів тридцять.

      – Значить так, – видихнув Корчагін, – не треба його кидати.

      – Шеф, а шеф, – заканючив начальник, як трирічний пацан, – ну давай його скинемо.

      – Ні, – відрубав Корчагін.

      – Ну добре, – зітхнув начальник. – А що з ним робити?

      – Дайте йому пизди, – подумавши, сказав Корчагін, – та не калічте…

      – Іще раз?

      – Що ще раз?

      – Пизди…

      – А ви вже?

      – Ну, – буркнув начальник.

      – Коли?

      – Та… як знайшли, так зразу…

      – Наказ такий був? – став дратуватись Корчагін.

      – Ну шеф, ну чого ти? – пішов у контрнаступ начальник. – Сам подумай, яка різниця?… Усе одно з Ай-Петрі!..

      – Зам’яли, – буркнув Корчагін.

      – Так що з ним робити?

      – Ходити може?

      – Може… мабуть… – не зовсім упевнено промимрив начальник.

      – То нехай собі йде, а ви по домах.

      – І все? – не повірив начальник.

      – Ні, – похитав головою Корчагін, хоч ніхто його не бачив. – Скажіть йому, щоб більше ніколи не муляв мені очі. Ніколи й ніде. Бо тоді точно полетить з Ай-Петрі…

* * *

      – Слухай, – питаю, – а що ви тут взагалі робите?

      – Ми тут, – пояснює Сява