Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник). Остап Вишня
Читать онлайн.| Название | Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) |
|---|---|
| Автор произведения | Остап Вишня |
| Жанр | Юмористическая проза |
| Серия | |
| Издательство | Юмористическая проза |
| Год выпуска | 2010 |
| isbn | 978-966-14-1699-3 |
Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино «розлива кам’яної доби» по п’ять крб. пляшка («тільки для вас!»). Ригають від нього понад норму.
Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму…[60]
Здається, ніби й нічого особливого, – правда?
У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.
Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.
Візьміть так.
От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить – і квит! Коза – та й уже!
А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.
Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!
От у чім сила!
Або горобець на Основі[61] на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут – жар-птиця, бо йому жарко!
Екзотика, товариші!
Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.
У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, – і Жанна д’Арк![62]
Далеко ж! Чорт його розбере, що воно там сопе на стрімчастій скелі!
Клімат, товариші.
……………………………….
А найголовніше ледве був не забув!
Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший…
Якби місцеве населення вивчити пісні:
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько, —
всі б дані були за приєднання Криму до України.
Спорідненість культур – і кришка!
Без нікоторого імперіалізму – на законній підставі!
Море
(Дещо з природознавства)
Ну, море!
В данім разі – Чорне море, тобто таке море, що чорне.
Не Біле, а Чорне море…
Це, значить, отакезна ніби яма, велика-велика, – вщерть налита солоною водою…
Вінця в тій ямі звуться: береги… Дно – так і буде дно… Вода – так само вода…
Оце є море…
Море оте саме служить для того, щоб у йому купатися й дивитися на нього…
Коли на море дивитися, то це буде: вид на море…
Коли в йому купатися, то це так і буде: купатися в морі…
По морю ще кораблі плавають, пароплави, броненосці різні, але то далеко від берега, рукою трудно їх дістати…
Я писатиму тільки про те море і про те, що є в морі, що можна, – сказать би, – полапать, пам’ятаючи мудре наше прислів’я:
«Не повірю, доки не полапаю!»
Коли ви дивитесь на море, перш за все спадає вам на очі – вода… Прийшовши до моря, мацаєте його рукою: воно мокре… Руку в рота – солоне й капає… Значить, вода…
Помацали берег – твердий…
Значить, так: море… Ви не помилились…
Пересвідчившись,
Крим як здравницю змалюю якось окремо.