Бот. Максим Кидрук

вітер над плоскогір’ям.

      А тоді у флегматичне завивання вплівся новий звук. Тихий, спершу далекий посвист, який блискавично наростав, – свист предмета, що на шаленій швидкості розтинає повітря.

      Не встиг Тимур про це подумати, як чималий уламок скелі, глухо шваркнувши, поцілив у гереро, що стояв коло дверей з розстебнутою ширінкою. Від удару голову сіромахи кинуло назад. Повітря розірвав дикий вереск. На обличчі африканця утворилась страховидна рана. Ліву вилицю вчавило в обличчя, око розплющило вщент, крізь шкіру проступали обламані зуби.

      – Що за фігня?! Що за фігня?! – шокований, Тимур закричав українською. Затим, діючи чисто інстинктивно, схопив молодого африканця і скубонув у салон.

      Позаду в розколині загуркотіло, хтось закричав, загавкали «Ремінгтони». По вікнах та броні застукотіло каміння. А потім усе поглинуло ревіння двигуна: Джеро завів автомобіль і рвонув уперед.

      Тимур насилу втримував гереро. Спіймавши африканця, він притиснув його до крісла, але затягти в машину не зміг. Українець відчайдушно чіплявся за одяг. Сорочка найманця зім’ялась під пахвами і висковзувала з рук. Дверцята не могли зачинитись.

      – Викинь цей мішок з лайном! – заревів, озираючись, Ріно. – Випхай на хрін негритоса!

      Ноги пораненого гереро, мов лантухи, волочились по ґрунту.

      – Нізащо! – форкнув Тимур.

      Попри всі намагання негр вислизав із рук. Джип мчав надто швидко. Сорочка тріщала і рвалась на очах. Ще кілька секунд, і чорношкірий вивалиться назовні.

      Тимур майже здався, коли Джеро трохи пригальмував: дорогу перегородили вибоїни, котрі неможливо було об’їхати на швидкості. Скориставшись цим, українець ривком закинув гереро в салон і захряснув дверцята. Обернувся. «Тойота Тундра» неслась віддалік. Другий «Туарег» так і лишився в ущелині.

      – Хто на нас напав?! – накинувся на велетня Тимур. – Ріно, що, в біса, коїться?

      – Це твої дітваки, фелла. Кляті білобрисі вишкребки…

      – Хто? – вирячився хлопець.

      Хедхантер повів бровами і не відповів. Притискаючись грудьми до колін, як у літаку під час аварійної посадки, і клацаючи зубами, коли джип перелітав через ями, Тимур думав, що хтось із них двох – або він, або амбал – однозначно збожеволів.

      Останній пучок жовтогарячих променів ковзнув за небокрай. Зі сходу, від гір, слалась масна обважніла темрява…

      XXI

      «Тойота Тундра» підскакувала на горбках поруч, справа від «Фольксвагена».

      – Дебіл! – виткнувшись з тієї частини вікна, яку не затуляла броня, гаркнув Ріно. – Якого дідька моргаєш мені в дупу? – півторахвилинне блимання подіяло йому на нерви.

      Джеффрі щось зарепетував у відповідь.

      – Що ти пищиш? – Хедхантер перекрикував ревіння мотора. – Я нічого не чую!

      Сильніше висунувши голову, Джефф прокричав удруге. Результат – той самий: слова вислизнули з-поміж машин, розчинившись у вітрі. Щоправда, на цей раз Джеффрі догадався виставити з вікна ліву руку, і показати великим пальцем кудись собі за спину.

      Тимур озирнувся: