Бот. Максим Кидрук

тисяч за тиждень роботи, Тимуре, – Штаєр-ман більше не дивився на директора. – Плюс двадцять тисяч преміальних після завершення, звісно, якщо ти здужаєш вирішити проблему, – відчеканив чилієць, а тоді додав: – Я маю на увазі доларів.

      Голомозий директор закашлявся. Ледь язика не проковтнув. Тимур був шокований не менше. Озвучена сума сягала рівня зарплат топ-менеджерів у «Microsoft» чи «Google».

      – І скільки тижнів? – майже не дихаючи, вимовив хлопець.

      – Вісім. Можливо, трохи більше… Десять. – Оскар виклав на стіл якісь папери: – Ось тут контракт. Там усе розписано. І віза чекає на тебе. Потрібен лише твій паспорт.

      Тимур більше не вагався.

      – На жаль, мушу вам відмовити… У мене весілля у вересні, – він повернув голову до начальника. – Я якраз на днях збирався просити у вас відпустку.

      Дмитро Пузатий зітхнув з полегшенням. Чи не вперше він радів, коли його підлеглий відкараскувався від роботи.

      – Вважай, ти її отримав.

      Оскарові кутики губ вигнулися вгору, що, певно, мало означати посмішку; не міняючи тону, він відкарбував:

      – Двадцять тисяч на тиждень. П’ятдесят тисяч – преміальні. Крім того, «NGF Lab» заплатить будь-яку суму для «TTP Technologies», щоби ви відпустили Тимура у відрядження.

      Директор зі стратегічного розвитку та розробки ледь не випав зі стільця.

      «Щонайменше сто шістдесят кусків, – мигцем порахував Тимур, – це ж нічогенька квартира у Києві! І за якихось два місяці…» То був запаморочливо ласий шматок.

      – Я… м-м-м… я мушу переговорити з нареченою… – після тривалих роздумів усе ще сконфужено пробубнів хлопець.

      – Чекатиму відповідь до завтрашнього ранку. Не пізніше.

      – Так швидко…

      – У мене немає вибору.

      – Окей. Але навіть якщо я погоджусь, – зважуючи кожне слово, сказав Тимур, – ви мусите розуміти, що привести код до ладу буде складно.

      – Чому? – спитав Штаєрман, а Тимур подумав, що гість не має аніякого стосунку до програмування.

      – Ви сказали, що наші боти поводяться не зовсім так, як вам хотілося б.

      – Правильно.

      – Для того, щоб це визначити, ви мусили скомпілювати мій код і запустити його на виконання.

      Оскар кивнув.

      – Ви не могли скомпілювати код, не вставивши його у тіло основної програми, – розвивав думку хлопець. – Я писав лише розрізнені шматки, причому не DLL-бібліотеки,[25] а окремі класи та процедури. Це значить, створений код потрібно було доопрацьовувати… ну, підганяти під основний ігровий модуль.

      – Авжеж. З цим упорались наші програмісти. І в чому справа?

      – Мені доведеться розбиратися в їхніх виправленнях, потім шпортатися у вашому коді і дивитися, як він співвідноситься з моїм. Справа в тому, що рішення вашої проблеми може й не існувати… не існувати взагалі.

      Лице чилійця і далі лишалося інертним, проте пальці правої руки нервово теребили запонку на лівому рукаві.

      – Рішення існує, – заявив Штаєрман. – Особисто я не

25

DLL (англ. Dynamic-link Library – бібліотека, що підключається динамічно) – динамічна бібліотека WINDOWS, як правило, файл з розширенням *.dll, який зберігає в собі скомпільований код (функції, процедури, класи), таблиці та ресурси. Перевага DLL в тому, що код із такої бібліотеки може одночасно (і неодноразово) використовуватись різними додатками (програмами), що запущені в системі.