Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка. Коллектив авторов

Читать онлайн.



Скачать книгу

людей екіпажу, серед яких були моряки й солдати. Згідно з планом, флот мав безпечно висадити могутнє військо кардинала Алессандро Фарнезе (1545–1592) в Англії. Відповідно, й успіх іспанців залежав від здатності флоту контролювати води Ла-Маншу. Проблема полягала в тому, що вороги Іспанії мали обмежену, проте вирішальну перевагу в плані мореплавної техніки та морської артилерії. Причиною поразки іспанського флоту були не лише недосвідченість їхнього власного командира – герцога Медини-Сидонії, і здібності Френсіса Дрейка (1542–1596) та Мартіна Фробішера (бл. 1535–1594), а саме технічна перевага англійських кораблів й артилерії, так само як і десять років тому кораблі й артилерія християн вирішили перебіг битви у Середземномор’ї. Іспанський флот здебільшого був оснащений невеликими гарматами, призначеними для ураження піхоти й моряків на кораблях супротивника, однак потужність і далекобійність британських гармат та маневреність їхніх кораблів не давали змоги іспанським кораблям навіть наблизитися і завдати удар.

      Знищення Іспанської армади було свого роду помстою за битви біля Діу та Лепанто. В останній частині XVI ст. відбувся перелом у воєнно-економічних відносинах між південною католицькою Європою та протестантськими державами на користь останніх.

Піратство і напади корсарів

      Потік багатств з Америки й Азії та воєнно-політичні перегони між європейськими країнами в XVІ ст. сягнули по-справжньому світового масштабу і стали причиною розвитку певної форми морських битв, які вже не були новиною: піратства і нападів корсарів. Пірати – це ті, хто грабує кораблі й атакує прибережні поселення заради лише власної вигоди. По суті, це звичайні злочинці. Корсари ж діють від імені та з дозволу певної держави. Їхня справа – морська партизанська війна або, можна навіть сказати, нетрадиційна економічна війна. Як у XVI, так і в XIX ст. вони були найулюбленішим інструментом сил, які ще не мали можливості відкрито кинути виклик господарям моря.

      Нечіткі кордони

      У теорії різниця між ними відчувається, а на практиці – ні. Серед усіх шукачів пригод, що наводнили Карибське чи Середземне море, не так уже й легко відрізнити простих піратів чи буканьєрів[10] від справжніх корсарів, яким було видано оригінальне lettre de course – каперське свідоцтво. Таких людей, як де ла Марк – капітан мультинаціонального протестантського флоту, що діяв у Ла-Манші від імені Вільгельма І Оранського, можна з упевненістю назвати справжнім корсаром. Нападами корсарів також можна назвати діяльність лицарів Святого Стефана – лицарського ордена, який створили Медичі, лицарів Мальтійського ордену, та напади мусульман у Середземномор’ї. Не такою зрозумілою є логіка варварських корсарів, що тісно співпрацювали з Оттоманською Портою і чиї капітани час від часу приїжджали до капудан-паші або до адміралів турецького флоту. Однак у цьому випадку чітко простежуються фінансовий мотив і стрімке процвітання Алжиру – однієї з найголовніших столиць варварського світу, демонструючи успіх такого союзу.

      На



<p>10</p>

Буканьєри (від англ. buccaneers) – пірати, що грабували колонії європейських держав (найчастіше іспанські, проте нерідко також французькі, голландські та британські) та торговельні й транспортні кораблі цих держав у районі Карибського моря у XVIІ ст. – Прим. ред.