Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

позіхнув, перевернувся на другий бік і знову заснув. Слідом за ним заснув і Тото, вирішивши, що немає сенсу заздалегідь засмучуватися.

      Вранці, коли Чарівник розпалив багаття, песик підійшов до вогню погрітися. Тут його й побачила господиня.

      – Тото! Звідки ти взявся?

      – Ти вже не пам’ятаєш, де мене кинула! – ображено гавкнув песик.

      – Ой, вибач, я зовсім забула про тебе, в мене стільки клопоту! – вибачилася Дороті. – Але якщо вже ти тут, дозволяю залишитися. Тільки дивись, будь обережний! Адже ми поїхали в небезпечну подорож!

      – Спасибі! – завиляв хвостом песик. – Може, тепер ти мене погодуєш?

      – Ось приготуємо сніданок – отримаєш свою частку! – строго завважила дівчинка. В глибині душі вона раділа, що песик знову з нею, але треба було пам’ятати про дисципліну – адже вони шукають лиходія.

      За сніданком пастух попередив мандрівників:

      – Далі на вашому шляху лежать Карусельні гори, ці місця дуже небезпечні, раджу обійти їх.

      – Так, так, треба звернути! – захвилювався Лякливий Лев. – Мені не хочеться зустрічатися з небезпеками!

      – Ще нікому не вдавалося пройти через Карусельні гори, – вів далі пастух. – Кажуть, за ними, в Ходячих преріях, ростуть одні колючки, і живуть там якісь герки, дуже дивні істоти.

      – А як вони виглядають? – зацікавилася Дороті.

      – Ніхто не знає, адже ніхто там не бував, – відповів пастух, – але я чув, що вони поїдають колючки та роз’їжджають на колісницях, запряжених драконами. Герки такі сильні, що підкорили велетнів, і тепер велетні прислужують їм.

      – Від кого ж ви це чули? – наполягала Бетсі.

      – Усі так кажуть, – усміхнувся пастух, – запитайте будь-кого в наших краях.

      – Але звідки вони знають, якщо там ніхто не бував? – не вгамовувалася Бетсі.

      – Може, їм розповіли птахи? – припустила Дороті.

      – А за Ходячими преріями лежать місця незвідані, – знову заговорив пастух, – там живуть чаклуни й лиходії.

      – А якщо ніяких лиходіїв там немає? – засумнівався Чарівник. – Звідки ви знаєте?

      – Поміркуйте самі, – заперечив пастух, – хіба добрі, веселі люди можуть жити в глушині, далеко від людей? Вони б давно вже подружилися з нами і визнали владу доброї Принцеси Озми, як це зробили всі інші жителі Країни Оз.

      – У такому разі ми просто зобов’язані досліджувати ці дикі місця, якими б небезпечними вони не були! – вигукнув Чарівник. – Адже Озму викрав злодій, і шукати її серед добрих людей в густонаселеному краї безглуздо. Можливо, за Карусельними горами Озми й немає, але ми повинні в цьому переконатися!

      Друзі погодилися з Чарівником, завантажили речі в Карету, попрощалися з гостинним пастухом і рушили в дорогу.

      Гори-каруселі

      Повільно просувалися друзі Ходячими преріями, раз у раз підіймаючись на пагорби та знову спускаючись униз. Але за всю дорогу так і не зустріли жодної живої душі. Чим далі вони йшли, тим похмурішим ставало довкілля. Після полудня