Загублена Принцеса Країни Оз. Історії маленького Чарівника Країни Оз. Лаймен Фрэнк Баум

Дерев’яну кобилицю в Червону карету, де зручно розмістилися дівчатка й ще було місце для Латочки, але та ніяк не погоджувалася. Вона вирішила їхати верхи на Вузі.

      Як, ви не знаєте, хто такий Вузі? Це найдивніша тварина на світі: голова, тіло, ноги та навіть хвіст у нього прямокутної форми, а шкура така щільна, що її й цвяхом пробити. Він незграбний і кумедний, але бігає на диво швидко.

      Незабаром на подвір’ї з’явився ще один звір і попросив взяти його з собою. Ви здогадалися – хто? Звичайно ж, це Лякливий Лев, найзнаменитіший звір у всій Країні Оз.

      – Я так хвилююся за нашу дорогу Озму, – прогарчав Лев, – просто не можу всидіти в палаці. Невідомість лякає мене. Краще я піду з вами, але благаю: оберігайте себе від небезпек, ви ж знаєте – я жахливо, жахливо боягузливий.

      Побачивши, що з ними йдуть Лев і Вузі, Бетсі теж відмовилася їхати в Кареті, притягла сідло, упряж і запрягла свого улюбленця, ослика Хенка. Тепер проблема транспорту розв’язалася сама собою – в Кареті залишилися Дороті, Ґудзик, Трот і сам Чарівник.

      Та ось у двір нагодився старий моряк і досвідчений мандрівник капітан Білл. Він порадив друзям прихопити із собою теплий одяг і побільше їжі – адже невідомо, скільки вони пробудуть у дорозі. Сам капітан залишався в Смарагдовому місті – з дерев’яною ногою далеко не помандруєш, та й за палацом хтось повинен приглянути, поки всі шукають Озму.

      Поклавши в Карету необхідні припаси, друзі рушили в дорогу. До воріт міста їх проводжали натовпи стривожених містян. Попереду йшов Лякливий Лев, за ним – Латочка верхи на Вузі, потім Бетсі на своєму ослику, а за ними, запряжена Дерев’яною кобилицею, котилася Червона карета, в якій сиділи Чарівник, Дороті, Ґудзик і Трот. Дерев’яною кобилицею не потрібно було правити – достатньо просто сказати, куди їхати та з якою швидкістю, а про решту вона дбала сама.

      А в цей час у кімнаті Дороті прокинувся маленький кудлатий песик і з подивом виявив, що господині немає на місці. У палаці було незвично тихо, хоч дівчатка зазвичай зчиняли такий гамір! Песика, як ви вже, напевно, здогадалися, звали Тото, і він дуже любив свою маленьку господиню.

      Як і всі тварини в Країні Оз, Тото, звичайно ж, умів розмовляти, але рідко користувався своїм умінням і взагалі рідко цікавився людськими справами. Він і не підозрював про зникнення Озми, не знав, що всі вирушили шукати Принцесу. Залишатися одному в кімнаті йому не хотілося, тож жвавий песик вискочив у коридор. Не знайшовши нікого й там, песик скотився мармуровими сходами у двір, де й натрапив на Желею Джемм.

      – А де Дороті?

      – Поїхала до країни Моргунів.

      – Коли?

      – Щойно.

      Тото кулею промчав через сад і вискочив на вулицю. За поворотом майнула Червона карета. Однак розумний песик вирішив до пори до часу не показуватися на очі господині, а то вона, чого доброго, прожене його додому. Тож він сторожко біг позаду колони, не випускаючи Карету з поля зору. Друзі тим часом наблизилися до воріт, і Страж міських воріт відчинив перед ними ковані золоті портали.

      – Чи