П’ятеро тікають разом. Энид Блайтон

ладнати з нею, поки я не повернуся.

      Люблячий тебе батько».

      – Леле! – зітхнула Енн, розуміючи, як важко Джорджі. Джорджа гаряче любила маму, й на очі їй набігли сльози. Джорджа ніколи не плакала, але так жахливо було прийти додому й виявити, що мами немає! І батька немає! Нікого немає, окрім пані Стик та Едґара.

      – Я не винесу того, що маму ушпиталили! – раптом захлипала Джорджа й тицьнулася обличчям у подушку на канапі. – Вона… вона може вже не повернутися.

      – Не кажи дурниць, Джорджо, – сказав Джуліан, сідаючи поруч й обіймаючи її. – Звісно ж, вона повернеться. Чом би їй не повернутися? Адже твій батько пише, що буде з нею, поки їй не покращає, і це – лише кілька днів. Тримайся, Джорджо! Не журися! Це тобі не пасує.

      – Я навіть не попрощалася з нею! – хлипала бідолашна Джорджа. – І ще змусила її просити пані Стик готувати канапки, хоча й сама могла це зробити. Я хочу поїхати до мами, знайти її і подивитися, як вона почувається.

      – Ти ж не знаєш, куди її відвезли, а якби й знала, тебе до неї не пустили б, – заспокійливо мовив Дік. – Ходімо поп’ємо чаю. Це нас усіх підбадьорить.

      – Я не можу їсти! – роздратувалася Джорджа. Тімоті тицьнувся носом у її руки і спробував їх лизнути, а вона схилила голову. Пес тихо заскавчав.

      – Бідолашний Тіммі! Він нічого не розуміє, – сказала Енн. – Він у розпачі, бо ти журишся, Джорджо.

      Ці слова змусили Джорджу випростатися. Вона протерла очі й дозволила Тіммі злизати сльози з рук. Пес здивувався, що вони солоні, й спробував залізти Джорджі на коліна.

      – Дурненький Тіммі! – сказала Джорджа уже своїм звичайним голосом. – Не хвилюйся. Просто це був для мене шок. Мені вже краще, Тіммі. Не скигли, дурнятко! Зі мною все гаразд. У мене нічого не болить.

      Але пес відчував, коли Джорджа плаче, або журиться, або їй боляче, й він і далі скавулів, торкав лапами й намагався залізти їй на коліна.

      Джуліан відчинив двері:

      – Піду скажу пані Стик, що ми чекаємо на підвечірок, – і вийшов з кімнати.

      Друзі подумали, який він хоробрий, що не боїться говорити з пані Стик.

      Джуліан підійшов до дверей кухні й відчинив їх. У кухні сидів Едґар, одна половина його обличчя червоніла після ляпасу Джорджі. Була там і пані Стик, дуже похмура.

      – Якщо це дівчисько ще раз ударить Едґара, я візьмуся за неї! – пригрозила вона.

      – Едґар отримав по заслузі, – сказав Джуліан. – Будь ласка, можна нам чаю?

      – Я вирішила підвечірок вам не готувати! – заявила пані Стик. Тут зі свого кутка виліз її песик і загарчав на Джуліана. – Правильно, Пухнастику! Гарчи на тих, хто б’є Едґара.

      Однак Джуліан не злякався пса.

      – Якщо ви не збираєтеся готувати, я сам усе зроблю, – заявив він. – Де хліб і кекси?

      Пані Стик втупилася у Джуліана, але він сміливо зустрів її погляд, жодного разу не змигнувши. Тільки подумав, що вона напрочуд неприємна жінка й що він не дозволить їй взяти гору над ним. Хлопець вельми пошкодував, що не може вигнати її.

      Пані Стик не витримала і першою відвела погляд.

      – Гаразд, я подам