П’ятеро тікають разом. Энид Блайтон

я їх звідти відпроваджу.

      – На нашому острові, – виправив кузину Дік. – Сподіваюся, Джорджо, ти пам’ятаєш, що обіцяла розділити його між усіма нами?

      – Атож… я його розділила на всіх, – підтвердила Джорджа, – а проте я не можу позбутися відчуття, що це досі мій острів. Ходімо! Я зголодніла.

      Діти повернулися до Кирін-котеджу. Вони пройшли через передпокій до вітальні й, на превеликий подив, побачили там Едґара, який читав одну з книжок Джуліана.

      – Ти що тут робиш? – запитав Джуліан. – І хто дозволив тобі брати мої книжки?

      – Я ж не роблю нічого поганого, – лінькувато відповів Едґар. – Якщо мені схотілося трохи почитати в тиші, що ж тут такого?

      – Ось прийде батько і побачить, як ти тут розвалився, – сказала Джорджа. – Ще б надумав увійти до його кабінету, то начувався б!

      – А я там був, – несподівано мовив Едґар. – Бачив дивоглядні інструменти, з якими він працює.

      – Як ти насмілився! – побілівши від гніву, вигукнула Джорджа. – Навіть нам не дозволяють заходити до татового кабінету! А вже чіпати його речі – й поготів!

      Джуліан із цікавістю роздивлявся Едґара. Він не міг зрозуміти, з чого б цей куховарчин син раптом став таким зухвалим.

      – Джорджо, де твій батько? – запитав він. – Гадаю, краще нехай він дає раду із цим хлопчиною.

      – Кличте його, якщо хочете, – сказав Едґар, розвалившись у фотелі і в дошкульний спосіб гортаючи книжку Джуліана. – Він не прийде.

      – Що ти хочеш цим сказати? – несподівано стривожилась Джорджа. – Де моя мама?

      – Клич її теж, якщо хочеш, – з підступною посмішкою відповів Едґар. – Ну ж бо! Клич!

      Дітям раптом стало лячно. Що Едґар мав на думці? Джорджа майнула нагору до кімнати матері, гукаючи на повен голос:

      – Мамо! Мамо! Де ти?

      Але ліжко матері було порожнє. Не застелене, але порожнє. Джорджа оббігала всі інші відпочивальні, відчайдушно гукаючи:

      – Мамо! Мамо! Тату! Де ви?

      Ніхто не відгукнувся. Побіліла Джорджа спустилася вниз. Едґар усміхнувся до неї.

      – Ну, що я тобі казав? Я ж говорив, можете звати кого завгодно, ніхто не прийде.

      – Де мої батьки? – тремтячим голосом запитала Джорджа. – Кажи зараз же!

      – Сама пошукай, – нахабно мовив Едґар.

      Тут пролунав гучний ляпас, і Едґар схопився на рівні, тримаючись за ліву щоку. Це Джорджа кинулася на нього й щосили дала йому мордаса. Едґар замахнувся, щоб дати їй ляпаса, але Джуліан затулив собою Джорджу.

      – Ти не посмієш ударити Джорджу, – сказав він. – Вона дівчина. Якщо хочеш битися, бийся зі мною!

      – Ніяка я не дівчина і сама можу захистити себе! – закричала Джорджа, намагаючись відсунути Джуліана. – Я битимуся з Едґаром і поб’ю його, ось побачите!

      Проте Джуліан не пускав її. Едґар почав бочком пробиратися до дверей, але тут на його шляху став Дік:

      – Хвилиночку, доки ти не пішов – де наші дядько й тітка?

      – Гр-р-р-р-р-р, – раптом загарчав Тіммі так загрозливо, що Едґар із жахом дивився