Енн з Острова. Люси Мод Монтгомери

у відповідь на обійми Філ.

      – Бо я й наполовину не така дурненька, якою здаюся. Ви просто приймаєте Філіпу Гордон такою, якою її створив Господь, зі всіма її вадами, і вона, думаю, Вам сподобається. Правда цей цвинтар дуже симпатичний? Я б хотіла, щоб мене тут поховали. Ось могила, яку я раніше не бачила – ой, дівчата, дивіться, бачите – надпис каже, що це могила мічмана, якого було вбито в битві між Шенон і Чізпік. Уявляєте?

      Енн зупинилася й подивилася на старий надгробок, її пульс пришвидшився. Старий цвинтар з його сплетінням дерев і довгими рядами тіней, зник їй з-перед очей. Натомість перед нею постав Кінґспорт минулого століття. З туману вийшов фрегат під англійським прапором. За ним був ще один, а на ньому героїчна фігура, загорнута у свій власний зоряний стяг – доблесний Лоренс. Час перегорнув сторінки назад, і ось уже перед нею з тріумфом плив Шенон з Чізпіком в ролі його трофею.

      – Повертайся, Енн Ширлі, повертайся, – засміялася Філіпа, смикаючи її за руку. – Ти за сто років від нас. Повертайся.

      Енн зітхнула й повернулася; її очі м’яко блищали.

      – Завжди любила цю стару історію, – сказала вона, – і хоча Англія тоді перемогла, думаю, вона мені так подобається через відважного командувача, який зазнав поразки. Ця могила наближає мене до неї й робить такою реальною. Цьому бідному мічману було всього лиш вісімнадцять. Він «помер від доблесних ран, отриманих у доблесному бою» – так сказано в епітафії. Кращої солдатові годі й бажати.

      Перш ніж обернутися, Енн відколола пучок фіолетових братків, який вона мала на собі, і м’яко кинула на могилу хлопця, який загинув у великому морському поєдинку.

      – Ну і що ти думаєш про нашу нову подругу? – спитала Прісцилла, коли вони попрощалися з Філ.

      – Мені вона подобається. У ній є щось дуже приємне, незважаючи на всі дурниці, які вона говорить. Думаю, як вона сама каже, вона й наполовину не така дурненька, якою звучить. Вона як дитина, яку хочеться поцілувати – і не знаю, чи вона колись виросте.

      – Мені вона теж подобається, – рішуче сказала Прісцила. – Вона так само багато говорить про хлопців, як Рубі Джилліс. Але слухати Рубі мене завжди виводить з себе, а з Філ хочеться просто добродушно посміятися. У чому тут причина?

      – Є різниця, – замислено сказала Енн. – Думаю, тому що Рубі це чудово розуміє. Вона грає в любов. Крім того, ти відчуваєш, коли вона хвалиться своїми кавалерами, що вона тицяє тобі в обличчя тим, що ти не маєш їх наполовину стільки, як вона. А коли Філ говорить про залицяльників, звучить так, ніби вона говорить про друзів. Вона дивиться на хлопців як на товаришів, і їй приємно, коли вони сотнями крутяться навколо неї, просто тому, що їй подобається бути популярною й вважатися популярною. Навіть Алекс й Алонсо – я тепер не зможу думати про ці два імені по окремо – для неї просто два товариші по іграх, які хочуть, щоб вона грала з ними в ігри до кінця життя. Я рада, що ми зустріли її, і я рада, що ми пішли на Старий цвинтар. Мені здається, сьогодні я пустила в Кінґспорті перше коріння. Надіюся. Ненавиджу,