Життя в рожевому. Галина Горицька

побачити, як Толя з протилежного потоку активно вистукує під якусь пісню каблуками своїх модних шузів, коли за нами зачинилися двері моєї кімнати. Чи вони знали, що відбувається? Гадаю, що здогадувалися.

      Він не був ніжним і – надзвичайно ніжним водночас. Я хамила йому вербально, однак, хоча і дерев’яніло, відповідала йому, стежачи за порухами свого тіла. Мені було лячно. Мої груди і між ногами – набрякли, немов бруньки котиків у Гідропарку навесні. Я була волога і спантеличена. Його руки ковзали по моєму тілу під блузкою і спідницею, немов намагалися віднайти якийсь стародавній скарб. Я намагалася не схлипувати, але мої вуста мимоволі відкривалися, і виходило щось схоже на нявчання котеняти. Він те нявчання стишував поцілунками. Тихше-тихше… Тобі не боляче? Я не знала, що на це відказати. Моє тіло нагадувало суцільне мінне поле. Я не знала, чи мені не боляче, чи все ж приємно… Єдине, чого я хотіла, – так це продовження. Мої стегна мимоволі розсувалися, і по вологій шкірі між ними я здогадувалася, що якщо він не увійде в мене, мені доведеться закритися у ванній кімнаті й несамовито пестити себе, доки я не отримаю задоволення. Іншого виходу не було. Голова паморочилася від одного бокала шампанського так, ніби й не було пива і горілки на шкільному подвір’ї перед імпровізованою дискотекою кількома роками до того, які мене мали загартувати й підготувати до всього алкоголю у світі разом узятого. Я сором’язливо доторкнулася до його штанів і відчула твердий еректований прутень під цівками пальців. Він, так само сором’язливо, повільно відвів мою руку від своєї ширінки. Я навіщось подивилася на килим, що висів над моїм ліжком і зображав пасторальну ідилію оленят на галявині. Чомусь на пам’ять спало безліч ранків, коли я роздивлялася тих оленів і все намагалася нарешті прокинутися, аби спочатку піти до дитсадка, потім за кілька років – до школи, і ось, нарешті, на пари свого педагогічного… «Ти точно цього хочеш?» – він уважно дивився мені у вічі. «Так, увійди в мене». Я сама злякалася цих слів, ніби чула їх від когось мені незнайомого, однак це був мій голос, і я майже просила, волала про допомогу. За перших його рухів (а я була незайманою, і це не було так уже й просто ввійти в мене) він спинився і знову запитально подивися мені у вічі.

      Я стогнала, і сама пестила собі груди під блузкою. Здається, такими твердими мої соски ще не були ніколи. Він зрозумів мої порухи й обережно продовжив, так і не дочекавшись моєї відповіді.

      Я перетворилася на суцільний вогонь. Уже не відчуваючи окремо рук і ніг, своєї піхви, його єства в мені… Я рухалася йому назустріч, пришвидшуючись. Мої щоки розчервонілись, а пальці несамовито впивались в його спину. Я відчувала, як по стегнах стікає щось гаряче, й розуміла, що то моя кров. Краєм ока глянула на свою постіль. По мальвах на простирадлі розходився невеликий червоний вологий кружечок. Дивно, я не відчувала болю. Моє тіло перетворилось на суцільне задоволення. «Тобі не боляче?» – вкотре запитав він і підняв мою макітру з подушки, аби заглянути у вічі. «Ні-ні», – запевняла я його