Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. Коллектив авторов

на огляд цих гіпотез, вкажемо лише на їх суть.

      Так, у польській етнографічній літературі минулого століття деякі автори виводили походження назви гуцули від слова кочувати шляхом штучно вигаданого перетворення: кочувати > кочули > гочули > гуцули (К. Мілевський), або шляхом: кочувати > кочули > коцули > гоцули > гуцули (Л. Голембйовський, Ю. Коженьовський). І. Вагилевич, а вслід за ним Ф. Гельвалд, Ю. Федькович та О. Моргенбессер пов’язували походження гуцулів з тюркським племенем узів, невмотивовано допускаючи, що і назва гуцули виникла від назви узи шляхом штучного перетворення: узи > уци > уцули > гуцули. Ще більш лінгвістично (і історично) безпідставною була спроба польського дослідника С. Вітвицького вивести етимологію назви гуцули від імені згаданого в хроніці С. Бандтке моравського князя Гецило (864 р.) або від штучно створеного цим автором слова горул – мешканець гір.

      Невмотивованими були також спроби пов’язувати походження цієї назви з українським словом гуцати (В. Шухевич), з готським словом guta «гот» (Я. Розвадовський), а також із згаданою в монгольському літописі Юань-Чао-бі-ші назвою якихось гір Гацалі (І. Філевич, В. Мавродін).

      Не має під собою наукової основи найбільш популярна в літературі гіпотеза походження назви гуцул(и) від волоського слова hotul у значенні «розбійник», що виникла нібито внаслідок поширеного у свій час на Гуцульщині опришківського руху, який, таким чином, прихильники цієї гіпотези несправедливо розцінювали як розбійництво, а не як насправді один з виявів народно-визвольної боротьби.

      Виразна на перший погляд співзвучність волоського слова hotul з назвою гуцул та гаданий, як причина для номінації цим словом, опришківський рух спричинилися до того, що дану гіпотезу підтримав цілий ряд відомих учених.

      Як довів Б. В. Кобилянський [4, с. 148–149], наукова неспроможність гіпотези походження назви гуцули від волоського слова hotul полягає в тому, що вона непереконлива ні з історичного, ні з мовознавчого погляду.

      На підставі даних археології, етнографії, фольклористики і лінгвістики автор цієї гіпотези дійшов висновку, що гуцули – це нащадки давньоруського племені уличів і частково тиверців. Ця гіпотеза послужила йому основою і саму назву гуцули вивести від назви давньоруського племені уличів, у даному випадку – конкретно від засвідченого писемністю її варіанта улучи, шляхом гаданих перетворень улучи > улуци > уцули > гуцули. Щодо вихідної форми улучи, то вона, за припущенням Б. В. Кобилянського, походить від тюркського слова улус – «плем’я», що зіставляється з монгольським улус, улс – «народ», «люди», «держава», «країна» [4, с. 210].

      Критичні зауваження з приводу цієї гіпотези Б. В. Кобилянського висловлені М. Л. Худашем. Вони зводяться до того, що прийнята Б. В. Кобилянським за вихідну для етимологізації назви гуцули форма улучи – сумнівна. Серед слов’янської племінної етнонімії і топонімії типовими і загальнопоширеними були утворення на – ичи типу давньоруських назв племен в'ятичі, дреговичі та ін., то яким же чином назва племені уличів