Толока. Краєвид з вікна хати. Михаил Илленко

важкий звук татарської кінноти, яка рушає далі в пошуках здобичі, чути голос ГАНУСІ…

      ГАНУСЯ

      Тато!

      ВАСИЛЬ кидається до коня. Трапляється ВАСИЛЮ шабля поруч із гусаром, якому вона вже ніколи не знадобиться.

      ВАСИЛЬ вже в сідлі… ВАСИЛЬ летить на голос доньки.

      ВАСИЛЬ

      Доню!

      КАТЕРИНА

      Ганусю!

      КАТЕРИНА залишається сама.

      Падає КАТЕРИНА на коліна й кричить.

      Тиша у відповідь.

      Четверта ХАТА

      День. На голос КАТЕРИНИ сходяться сусіди. Кілька сусідів – старі та немічні – починають звичну роботу: встановлюють кутові стовпи майбутньої ХАТИ, обв’язують стовпи жердинами…

      ГОЛОС ГОЛОТИ

      У тієї Катерини

      ХАТА на помості,

      ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

      Із славного Запорожжя

      Наїхали гості…

      Сусіди працюють без пісні. Підіймають крокви, обплітають напівпрозорими стінами КАТЕРИНУ, наче хочуть захистити її від горя.

      СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД

      Один з технологічних процесів толоки нагадує створення пташиної клітки. Символ використано за прямим призначенням для перетворення підтексту (клітка для птаха) на візуальне рішення (клітка для Катерини).

      ГОЛОС ГОЛОТИ

      Один Семен Босий…

      Другий Іван Голий…

      ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

      Третій славний вдовиченко

      Іван Ярошенко…

      Крізь порожнє вікно видно: чорна, наче власна тінь, як скам’яніла КАТЕРИНА на колінах посеред ХАТИ, так і досі не ворушиться.

      ГОЛОС ГОЛОТИ

      «З’їздили ми Польщу

      І всю Україну,

      А не бачили такої,

      Як се Катерина».

      Зима. Ніч. Крізь віконне скло, вкрите морозним візерунком – Катерина. З вуст КАТЕРИНИ у бік ікони летить морозна хмарка дихання. Підводиться КАТЕРИНА з колін у своїй ХАТІ. У ХАТІ порожньо, на столі свічка, горщик та три ложки – дві великі й одна дитяча.

      ГОЛОС ГОЛОДАНЯ

      Один каже: «Брате,

      якби я багатий,

      То оддав би все золото

      Оцій Катерині

      За одну годину».

      КАТЕРИНА виходить з ХАТИ зі свічкою, наче шукає когось у темряві. Свічка просвічує наскрізь її пальці… КАТЕРИНА ховає свічку від вітру усередині іграшкової ХАТИНКИ.

      ГОЛОС ГОЛОТИ

      Другий каже: «Друже…

      Якби я був дужий,

      То оддав би я всю силу

      За одну годину

      Оцій Катерині».

      Залишаючи слід сніговою пустелею, КАТЕРИНА з ХАТИнкою в руках і з драбиною на плечах підіймається горбочком у світлі Місяця. Місяць вихоплює з темряви дубок-підліток, на верхівці горбочка.

      КАТЕРИНА влаштовує іграшкову ХАТКУ на роз- доріжжі двох гілок,