Ключі Марії. Андрей Курков

її розпливлися в посмішці. – Більше ти ні до чого випадково не торкався?

      – Ти будеш усе в жарти переводити? – Бісмарк не здавався, і дійсно в його голосі прозвучало щире роздратування.

      – Якби ти був лікарем, я б тобі легко все пояснила, але ти ж електрик, – Ріна усміхнулася. – Я не думаю, що електрики або археологи петрають у рідкісних медичних станах!

      – У хворобах?

      – Ні, в станах. Є хвороби, а є стани, які теж не є нормою, але жити не надто заважають, хоч і не лікуються. Так от у мене такий рідкісний стан, з підліткового віку. Молочні залози поводяться так, ніби я чекаю на дитину або вже народила. Але при цьому місячні приходять і йдуть згідно з графіком. Якщо потрібно доказ, то прошу пару днів почекати!

      – А що це за стан? – роздратування покинуло Олега, поступившись місцем обережній цікавості.

      – Синдром хибного материнства, генетика плюс сильно розвинений материнський інстинкт. Іншого пояснення немає. Я, до речі, ще жодного разу не вагітніла і абортів не робила, так що інших причин цього стану бути не може.

      – Гм, – промукав Олег, усвідомивши, що більше на цю тему йому сказати нема чого.

      Пригубив коньяк. Замислився.

      – Так… а хто все ж таки тобі цей Коля? – знову підняв на неї очі.

      – Янгол-охоронець. Добрий айтішник. Матусин синочок. Він мене врятував одного разу. Я було йшла вулицею, а тут машина поруч зупинилася, двоє типів вискочили, стали мене всередину заштовхувати. А він з іншого боку вулиці перебіг, розкидав їх по асфальту, а мене за руку – і в один з дворів. Потім додому провів.

      – Герой! І після цього ти йому даєш ключі від чужої квартири?

      – Він за мене хвилюється. Я йому все розповідаю, інакше він просто не знатиме, де я і що зі мною. У мене мобільники довго не затримуються. Або втрачаю, або крадуть. Тому, щоб бути впевненим, що зі мною все окей, йому треба час від часу мене бачити. І мене, і тих, хто поряд зі мною.

      Бісмарк дивився на Ріну і намагався зрозуміти, що у неї відбувається в голові. Яким чудовим чином вона вважає нормальним те, що розповідає йому? Ні, мова не про мокрий пиптик, у медицині він дійсно телепень. Але ось так пояснити, чому ключ від квартири опинився в руках сторонньої людини?

      – Чуєш, а ми можемо повернутися? – попросила раптом вона. – У мене трохи роботи з паперами. На годину-дві. Вони вдома під канапою. А потім, якщо хочеш, я обід зварю.

      Обіцянка обіду швидше розчулила Олега, ніж потішила.

      «Дурненька!» – подумав він, але посміхнувся Ріні привітніше.

      – Гаразд! – сказав, піднімаючись з-за столика. – Тільки я спочатку у справах поїду. А до обіду повернуся. Цікаво, чим ти мене зможеш нагодувати?

      – Ти компот з моркви пробував? – грайливо запитала вона.

      Бісмарк спускався на фунікулері на Поштову площу, коли в кишені озвався мобільник.

      – Ви що, на лікарняному? – суворо запитав знайомий жіночий голос.

      – Ні.

      – Тоді чому не на робочому місці? Бокс з лічильником у трапезній димить, а вас нема! Я написала директорові доповідну!

      – Дякую, –