13 ключів до розуміння себе, свого оточення та своїх стосунків. Анна Просветова

у чомусь себе проявити.

      Розберімося в цьому. Страх відчувають усі, це природна емоція. Ми боїмося виступати, знайомитися з новими людьми, остерігаємося оцінки оточуючих. А що як себе не зупиняти? Якщо не дослухатися до того бридкого внутрішнього голосу, який переконує, що нічого не вийде, що ти не гідна і недосить гарна? Тоді ти просто діятимеш! Просто робитимеш, що хочеш. Так, ніби й немає цих комплексів. А як у тебе все виходитиме, ти впевнюватимешся у власних талантах, своїй красі, почуватимешся особливою.

      Чому, на мою думку, ці недоліки вигадані? Тому що це притаманна риса практично кожної дівчини.

      В юності я мала подругу Олену. Ми познайомилися у літньому таборі «Артек». Олена була моделлю. І хоча їй було всього 15 років, вона вже знімалася для модних журналів, брала учать у рекламі модних брендів. Мені та іншим дівчатам і хлопцям Олена здавалася ідеальною: висока, струнка, з шикарним довгим волоссям, з витонченим обличчям. І в якому я була шоці, коли Олена поділилася зі мною своїми тривогами. З’ясувалося, що вона вважала себе недостатньо красивою і боялася, що їй не світить кар’єра моделі. Вона вважала, що для моделі в неї непідходящий ніс, криві ноги і невиразні очі! Через комплекси вона часто замикалася в собі й уникала веселих тусовок.

      Правило боротьби з комплексами: дій так, ніби в тебе їх уже нема!

      У нашій компанії тоді була ще одна дівчина, Ксюша. Симпатична, весела, з кумедними кучериками. Її не можна було назвати стандартною красунею, їй було далеко до модельних параметрів Олени. Але стільки позитиву, впевненості і свободи, скільки я бачила в ній, не було у жодної моєї знайомої. І вона завжди перебувала в центрі уваги, була душею компанії. З нею було весело, вона просто заряджала всіх своєю активністю й оптимізмом. Тоді я зрозуміла, що всі наші комплекси – лишень у нашій уяві.

      Тому пропоную тобі засвоїти просте правило боротьби з комплексами: дій так, ніби в тебе їх уже нема. Дивно звучить? Можливо, так. Але розберімося, що я маю на увазі. Хочу з тобою поділитися особистим досвідом такого підходу.

      Важко навіть у це повірити, але колись у мене був страх виступів. Я була дуже сором’язлива. Коли я опинялася перед глядачами, я страшенно панікувала, в мене шалено калатало серце і зводило в животі. Навіть у школі, коли мені потрібно було прочитати якогось вірша перед класом, я губилася і нервувала. Та водночас мені дуже хотілося виступати, грати у шкільних виставах, брати участь у концертах. І несвідомо я використовувала саме цей підхід.

      Я уявляла собі, як би я діяла, коли б не відчувала страху перед публікою. Я уявила, як сміливо і легко я б виходила на сцену, як упевнено промовляла б до зали, які аплодисменти чула б, як я поводилася, коли б узагалі не боялася сцени.

      Я стала брати участь у всіх шкільних концертах і виставах, займалася у дитячому театрі. Згодом виступала у великих виставах, дедалі більше розвиваючи свою впевненість перед публікою. Певний час я, звичайно, ще хвилювалася перед виходом на сцену. Але я пам’ятала, як повинна триматися: так, ніби я не боюся.

      І