Місячний Танець (Пов'Язані Кров'Ю. Книга І). Amy Blankenship

      Зниклі дощові хмари знову повернулися назад, і яскраве місячне світло раптово зникло. Очі дівчинки розширилися від переляку, коли вона зрозуміла, що вогні кемпінгу зникли з її поля зору.

      Несміливо ступивши вперед, вона стривожено озирнулася, але побачила лише темряву, ледве помітні стовбури дерев і ще більш темні тіні. Вона здригнулася, почувши далеко позаду якесь гарчання. Вирішивши, що цей напрямок їй не подобається, вона без оглядки помчала в інший бік.

      Дівчинці здалося, що пройшла вже ціла вічність, коли вона знову почула гавкіт Скраппі. Вона кинулася в ту сторону, звідки долинали звуки, сподіваючись, що той, хто гарчав на неї, її не переслідує. Раптово вона знову почула гарчання, але на цей раз воно линуло звідкись спереду.

      Потопаючи каблучками в землі, вона спробувала пригальмувати, але у неї нічого не вийшло - земля після дощу була покрита брудом і слизьким листям. Замість того, щоб зупинитися, вона впала на бік і поплила вниз по пологому схилі.

      У Таббі перехопило подих, коли вона зі всеї сили врізалася в повалене дерево, яке її і зупинило. Перше, що на що вона звернула увагу, коли віддихалася, - щеня більше не гавкало. Дівчинка знову почула гарчання і почала дертися вгору по схилу, доки не почула тихе попискування. Піднявшись на коліна, вона виглянула із-за дерева і побачила маленьку галявину, залиту місячним світлом.

      У самому її центрі сиділо щеня, і скиглило так, ніби йому задала прочухана велика сусідська собака. Притулившись до землі, воно відповзало назад. Блакитні очі дівчини розширилися, коли вона побачила, чому. На галявині повільно наближалися один до одного два великі звірі, а щеня сиділо якраз між ними. «Дурненький,» - тихо прошепотіла собі під ніс Таббі.

      Дівчинка зрозуміла, що це були за звірі. Вона бачила їх на картинках, які батько показував їй перед від'їздом. Один був пумою, а іншого вона бачила по телевізору ... ягуар. Їй подобалося дивитися передачі про тварин, і вона не морщилась, як мама, коли тварини в телевізорі намагалися напасти один на одного. Але зараз все було інакше - по-справжньому і дещо моторошно.

      Це були кішки, які могли її запросто з'їсти. Великі кішки. Граціозні тварини кружляли по галявині, супроводжуючи свій танок гортанним ревом. Їх очі блищали, як золоті медальйони. Вітерець, що дув в бік Табати, розносив цей грізний звук по всій окрузі. Дівчинка не могла відірватися від видовища, яке постало перед нею, з нервовим трепетом стежачи за сутичкою цих прекрасних тварин.

      - Ну ж бо, Скраппі, - прошепотіла вона, сподіваючись, що величезні кішки її не почують. - Біжи сюди, поки ніхто з них на тебе не наступив.

      Вона хотіла сказати «поки тебе ніхто не з'їв», але вирішила не лякати бідне щеня ще більше, він і так вже був наляканий до самого кінчика хвоста. Кішки раптово пронизливо заверещали, змусивши Табату закрити вуха долонями, тому що звук був дуже гучний і страшний. Вони помчали назустріч один одному через галявину, а перелякане щеня підібгало свій хвіст між лапками і заверещало від страху.

      Побачивши,